?

Log in

No account? Create an account

alex_362 Олександр Качур

Лікарі-вбивці.
alex_362
Все життя думав, що це поєднання двох протилежностей в одному словосполученні – лише одна зі страшилок гітлерівських концтаборів та сталінських часів, і що вона ніколи не матиме відношення до мого життя. Ніколи не кажи ніколи...

Моя покійна теща була лемкинею з Польщі. Відразу по війні її землякам наобіцяли золоті гори і добровільно-примусово переселили в Україну. Завантажили в поїзди, висадили з них десь в степах під Дніпром і запропонували самостійно облаштовуватися в голому полі. Дехто залишився, інші правдами і неправдами перебралися до культурно ближчої Галичини, де утворилися чималі лемківські громади. Європейська якість давалася взнаки – до восьмидесяти років бабуся тримала чималий город і «господарку», не даючи спокою ні собі, ні оточенню.

Біда прийшла, як і завжди, неочікувано. Ще вдень бабуся дивилася в гучно ввімкненому телевізорі інавґурацію нового президента, через кожні десять хвилин проводячи нам коротку політінформацію. Ввечері телевізор не теж вимикався, тож доводилося на ніч причиняти двері до її кімнати. О третій ночі наша кімнатна собачка (півсела має маленьких кумедних пекінесів – хтось завів собі пару, і пішло по всіх сусідах) раптом зчинила галас під її дверима. Заходимо до кімнати – у бабусі інсульт, паралізовано правий бік. Викликаємо швидку; приїжджає дійсно досить швидко, за півгодини (десь так до села з Тернополя і їхати). Щось колють, ставлять діаґноз, і запитують, чи хочемо ми, щоб її відвезли до лікарні. Ми здивовано погоджуємося – а як же інакше, звичайно до лікарні! В цю ніч наш час розділився на «до» і «після», тож рахуватиму дні від того моменту.

День перший, п’ята ранку: ми в лікарні, в єдиному інсультному відділенні на всю область. Бабуся все розуміє, але параліч обличчя не дає їй говорити, тож вона весь час зривається на плач при спробі щось сказати. Черговий лікар дає нам довгий список ліків і посилає до нічної аптеки. На наше здивування, дві третини списку в цій аптеці відсутні – купувати виписані нам ліки можна виключно в аптеці при лікарні. Дочекалися її відкриття, купили – виявилося, що нам виписали ліків аж на чотири тисячі. Ситуація була критичною, і в такі моменти якось не дуже задумуєшся про те, що список явно завеликий. (Ну не можна давати людині десять різних препаратів одночасно, бо всі вони мають бічні ефекти і взаємодіють між собою.) Приносимо в відділення о дев’ятій ранку, та ж лікарка з неприхованою злістю забирає у нас пакет і повідомляє, що відвідування хворих виключно о 10-11 і 6-7. Чекаємо до 10ї, заходимо в палату, де лежить ще четверо таких же хворих. Об 11й нас нещадно виганяють, але кажуть почекати результатів «комп’ютера» (томоґрафії? мабуть). Чекаємо аж до третьої години дня на лавці під відділенням, коли нам нарешті повідомляють, що все це схоже на ішемічний інсульт, але треба зробити ще МРТ, а наш лікар буде лише післязавтра. Знесилені просимо родичів відвідати бабусю в наступний час побачень о 6й, а самі їдемо додому.

День другий, десята ранку. Бабуся без змін – права частина тіла не рухається, говорити не може; із позитиву – відчуття дотику не втрачено. Зі здивуванням знаходимо в її тумбочці купу придбаних нами шприців, але всі ампули відсутні. Питати, як таке могло статися, нема в кого – наш лікар ще не тут, всі інші нічого не знають Добиваємося лише того, що з нас ще дві тисячі за МРТ, а ось нам ще список ліків на ті ж чотири тисячі. Дивно – спершу здавалося, що вже закуплених ліків мусило вистачити принаймі на тиждень. До 11ї не встигаємо їх придбати, але ліки можна принести і о шостій вечора. Ввечері приносимо ліки – і вже й шприців в тумбочці не знаходимо. Не віриться, але невже все принесене нами просто вкрали? Виходимо через знайомих на головного лікаря, він призначає нам зустріч на завтра.

День третій, ранок. Бабуся без змін. Оглядаємо пакет із вчорашніми ліками: вони ще не чіпані, але з шести придбаних нами систем для внутрішньовенного введення залишилося лише три. Один з пацієнтів розповідає: я тут три тижні, заплатили за ліки уже 62 тисячі. Спочатку всі думали, що я без свідомості, і всі мої ліки просто забиралися медсестрою або санітаркою. Йдемо до завідуючої, поки що питаємо її про відсутні три системи – «а ми для вас їх у інших позичали, тепер довелося віддати». Дивно – ми ж купили все за вашим же списком, як же могло не вистачити? Мало не крик: «Я не можу за всім слідкувати». Йдемо до головного – поки що (за порадою знайомої лікарки з іншого відділення) вирішуємо не жалітися на злодійство. Він при нас дзвонить завідуючій і наказує взяти хвору під особистий контроль. Повертаємося – бабуся вже в іншій палаті на двох, з’явився наш лікар і каже, що прогноз хороший, при ішемічному інсульті людина встає на ноги десь за місяць. Нашу вимогу вводити ліки при нас (або принаймі залишати ампули) відразу задовольняють. Знову купуємо пакет на три тисячі на завтра, але хоч розуміємо, що тепер це все дійсно не вкрадуть.

День четвертий. Чудо – бабуся раптом заговорила. Виявляється, лише одна денна доза ліків зняла параліч обличчя. А от перші три дні все дійсно просто кралося і поверталося назад до аптеки.

День п’ятий, субота. Проґрес – бабуся вже почала рухати правим плечем; її вдалося посадити. В тумбочці лежить лише два памперси, приношу ще п’ять.

День шостий, неділя – в тумбочці жодного памперса, та ще й нам повідомили, що позичали один у сусідки по палаті. Починаємо питати у санітарок, де поділося аж сім. У відповідь гарно розіграна істерика, що вони тут всі кристально чесні, а їх оббріхують. Беру папірець, пишу: дата, час, кількість памперсів, і кладу його в тумбочку. Працює – з того моменту більше трьох памперсів за день не зникає (тобто крадуть лише один).

Наступний тиждень відбувається явний проґрес, уже рухаємо ліктем і хилитаємо ногою. Щодня купуємо ліків на дві тисячі, але що поробиш. В суботу стаємо свідками скандалу: хтось з четвертої палати вчора залишив вісім памперсів, а сьогодні жодного немає. Що ж, система і тут явно відпрацьована – медсестри крадуть ліки, а санітаркам лишаються лише памперси, які потім теж можна перепродати. Лікарка обіцяє після закінчення двотижневої інтенсивної терапії перевести бабусю до звичайної палати для реабілітації.

День чотирнадцятий, дзвінок опівночі – бабуся вирвала кров’ю, привезіть ліки. Вдень лікарка повідомляє, що у бабусі гастрит або виразка, добре би зондом подивитися, але не зараз. Поки що пару днів голодування, а ось вам знову список ліків. Я перед тим вночі поґуґлив вчорашній список і знайшов, що два препарати з нього не можна давати при виразці. Сказав про це лікарці, на що вона спокійнісінько ці два препарати викреслила. Напевне, саме їх передозування і викликало проблеми зі шлунком, на який бабуся за попередні вісімдесят років свого життя ніколи не скаржилася.

День шістнадцятий. Курс лікування закінчено, нам не треба більше платити (всього – 42 тисячі, не рахуючи щоденний внесків до кишень лікарям, медсестрам і санітаркам). Але всі реабілітолоґи раптом щезли – хто в відпустку, хто на конференцію, та й у бабусі проблеми зі шлунком, і взагалі їй 82 роки. Тому в інше відділення її переводити не будуть. Забирайте її додому, ми вам навіть її завеземо.

Наступний місяць. Моя дружина колись мала досвід роботи з лежачими хворими (а ви думаєте як заробляються гроші за кордоном, яким ви потім заздрите? Не дай Боже нікому такі заробітки!), тож обходила її ідеально. Дільнична лікарка прийшла раз, подивилася і сказала, що треба би було зондом шлунок подивитися – більше ми того створіння не бачили. Бабуся весь час спала, трохи їла, але в основному від їжі відмовлялася. Три рази їй ставало дуже погано, але потім кращало. Не стало її через місяць. Дай Боже кожному померти на дев'ятому десятку на руках у дітей. Царство їй небесне.

Висновки.

Це не можна назвати проблемою чи кризою. Як про мене – це взагалі кінець медицини процесу лікування хворих. Почали працювати ті, хто вчився за гроші і купив собі диплом лікаря. Витрачені колись гроші необхідно відбивати, ось цим ці особи й займаються.

В загальних рисах цей бізнес на крові відбувається наступним чином. Пацієнту призначається шалена кількість дуже дорогих ліків, які можна придбати лише в аптеці при цій же лікарні. Сходіть до звичайної аптеки – все коштує там гривні, ну десятки, ну іноді сотні. Ми ж набирали на кілька тисяч – звичайно, без жодних рецептів; слідів злочину ніхто не лишає. Далі: при можливості ті ліки просто крадуться і знову перепродаються. Так сталося у нас в перші три дні, котрі якраз критичні для лікування інсульту. Якби в той час ліки не кралися – хвора би встала на ноги за пару тижнів. На жаль, нормальна людина не здатна повірити в можливість того, що хтось здатен красти ліки у смертельно хворої, і не має змоги цьому протистояти.

Здатні. Крадуть. Ліки. У смертельно хворих.

Якщо ж цю злочинну схему раптом вдасться розірвати –пацієнта вб’ють передозуванням ліків, котрі виписуються в величезних кількостях теж виключно з метою заробітку. Головне - забрати у вас багатотисячну суму, адже аптека теж в долі. В нашому випадку надзвичайно великі дози розширювачів судин і розріджувачів крові призвели до шлункової (а, можливо, і внутрішньої) кровотечі. Тож, якщо не помреш в перші дні від злодіїв-медсестер, помреш потім від злочинців-лікарів. Історія повторюється – через майже століття в Україні з’явилися лікарі-вбивці. . Ось такі вони, реалії сучасної України.

Коли я розповідав цю історію знайомим – вони або не вірили, або з розумінням кивали головою і розповідали історії своїх дідусів і бабусь, котрі теж мали інсульт і теж пройшли крізь ті ж кола пекла. Ось ми зараз обрали нового президента і нову владу з наївною надією, що все нарешті зміниться на краще. Скажіть мені – куди подінуться в цій новій Україні вбивці моєї тещі, і чи взагалі можливі хоч якісь позитивні зміни в країні, де існують такі люди?

Ніколи не знаєш, де не впадеш.
alex_362
Сталося це в моєму бурхливому дитинстві, коли з досі малозрозумілих причин десятилітня дитина зайнялася хімією. Іноді трапляються і не такі речі, тож вважатимемо це лише незначним відхиленням від норми. Мається на увазі, що якраз ті, хто не знає оту кляту хімію – нормальні, а ті, хто знає – особливі.

Юні хіміки поділяються на дві катеґорії: одні починають з вирощування кристалів, інші – з вибухів. Любителі гучних ефектів з часом здебільшого втрачають інтерес до науки, а от більш поміркованих ця стихія може й захопити, іноді й на все життя. Я розпочав якраз з кристалів (хоча й піротехнікою теж не гребував), і досить швидко став настільки відомим в межах школи, щоб мене відправили до Палацу Піонерів на хімічний гурток.

(Маю надію, що пояснювати, хто такі піонери і що таке їх палац немає потреби. Історія ця ще не настільки далека, щоб про неї розповідати).

На гурток з’їхалося з Києва десь з десяток таких же ентузіастів древньої і загадкової науки. Очі багатьох з них світилися бажанням принаймі щось підпалити, якщо не вдасться влаштувати вибух. Але цей благородний порив був швидко остуджений досить нікчемним виглядом керівника гуртка. Замість бувалого хулігана з саморобною бомбою за пазухою ми побачили напівсонного млявого студента, який до того ж ще й серйозно страждав від похмілля. Було очевидно, що його загнали сюди з університету відпрацьовувати якусь провину, і бажанням зробити разом з нами щось надзвичайне він явно не горить.

Що моментально й підтвердилося – студент сказав, що будемо робити перекристалізацію, і почав розповідати про неї абсолютно розчарованій аудиторії. Принцип простий: більшість речовин розчиняється в гарячій воді краще, ніж в холодній. Розчиняємо якомога більше речовини в киплячій воді; охолоджуємо; випадають кристали очищеної речовини. Мені, хто вже виростив п’ятисантиметровий кристал мідного купоросу, слухати це було просто сумно.

Траґічне враження дещо послабив той факт, що перекристілазовували ми залізний купорос (семиводний сульфат двовалентного заліза). Залізо в ньому досить легко окиснюється до тривалентного, і замість досить гарних блакитно-зелених кристалів на повітрі утворюється рудий порошок. І був в цьому процесі один секрет. Нагрівати розчин можна було лише до шестидесяти градусів, вище яких він переходив в иншу форму (одноводну), яка поводиться дещо нестандартно. Розчинність її з ростом температури падає, тому перекристалізація з киплячої води просто не відбудеться.

Ну й добре. Неважко здогадатися, що більше я на той гурток не з’являвся.

Пройшло більше двадцяти років, і доля закинула мене за океан. На початкових стадіях еміґрації особливо вибирати місце праці не доводиться – робиш те, що знайдеться. Займався я в певний час всілякими біохімічними дурничками (довго розповідати, чим саме) – не те, щоб це було не по спеціальності, але й не зовсім моєю улюбленою хімією.

І от раптом один клієнт з сусідньої лабораторії почав мені жалітися, що вони працюють з вільними радикалами, що синтезують їх з двовалентного заліза, і що в них в зв'язку з цим проблеми. Я зазирнув до їх склянки з залізним купоросом – він був рудий, мов біблійний Ісав. На моє награно наївне запитання, чи не пробували вони його перекристалізувати, відповідь була: оце ж він якраз після перекристалізації. Далі все було просто – виходячи зі свого дитячого досвіду я приготував їм чистий купорос і допоміг вирішити ще пару подібних проблем. Вже незабаром я перейшов працювати до тієї лабораторії, де провів більше десяти років, доки достатньо не освоїв місцеву мову і не перейшов на викладацьку роботу.

І коли мої студенти-фармацевти починають ремствувати «ну навіщо нам так багато тієї хімії знати», я спочатку відповідаю, що в моїй аптеці працюють мої бувші студенти (щира правда!), і я не хочу загинути від їх рук (але з власної вини), якщо вони мені щось не те дадуть, бо я їх погано вивчив. А вже зовсім запеклим праґматикам розповідаю оцю історію. Адже ніколи не знаєш, що саме може в житті знадобитися.

До сьомого коліна.
alex_362
Свого часу можливість розшифровування ґеному людини видавалося науково-популярними колами мало не як підсумок розвитку науки і еволюції всього людства за останні два тисячоліття. Аякже, ми ж нарешті знатимемо про людину практично все і вже ось-ось зможемо синтезувати її в пробірці, прямо з молекул чи навіть з окремих атомів.

Проте сенсації не сталося - розрекламованого переходу науки на якісно новий рівень не відбулося, а результати виявилися радше дивними. А саме: ще раз підтвердився той простий і досить сумний факт, що людина зовсім ніяка не вершина діяльності творця/еволюції, а лише одна з багатьох земних тварин, якій за збігом обставин пощастило стати розумною. А ще виявилося, що ДНК наша десь на 95% складається з якоїсь безглуздої інформації, і поки що незрозуміло – чи це насправді так, чи ми просто ще не в стані її прочитати. І що ґенів, які кодують протеїни (білки) там міститься десь лише 20-25 тисяч, а зовсім не сотні тисяч чи навіть мільйони, як це здавалося до початку виконання цього проекту. І хоча ми ще не вивчили структури й функцій навіть половини цих протеїнів (тож поле для діяльности існує ще на декілька поколінь вчених), все ж замість очікуваної великої перемоги сталося велике розчарування.

Не будемо обговорювати всі деталі цього наукового прориву, поговоримо лише про один результат, а саме – оті двадцять з чимось тисяч ґенів, в яких закодована вся наша спадкова інформація. Деякі з них кодують протеїни, однакові для всіх людей – як правило, вони виконують життєво необхідні функції і не допускають жодних варіацій. Зміни (мутації) таких ґенів звичайно викликають спадкові хвороби, що в більшості випадків жахливо для конкретної людини, але являє собою ласий шматочок для вчених. Адже така патолоґія дозволяє зрозуміти роль цього протеїна в орґанізмі, а викликані його збоєм хвороби вивчити, діаґностувати і навіть передбачити у майбутніх дітей. А ще існує велика кількість ґенів, які специфічні для даної конкретної людини і визначають нашу індивідуальність – як зовнішні ознаки (наприклад, колір і форму очей, волосся, шкіри і т.д.), так і внутрішні параметри (характер, темперамент, IQ – список можна продовжувати нескінченно).
Досі не зрозуміло, на скільки наша доля визначається спадковістю (ґенотипом), а на скільки оточенням (фенотипом). Певну ясність в цю проблему могло б внести вивчення розлучених близнюків – ґенетично абсолютно однакових людей, які з раннього дитинства виховувалися в різних умовах. Але з цього питання в літературі повно протилежних даних – можна прочитати і про випадки повної ідентичности їх життя, і про абсолютно різні долі. На жаль, тут додаються ще й політичні міркування – бо якщо виявиться, що ґенетика визначає взагалі все життя людини, то треба було б ще з народження розділити дітей на певні групи і не витрачати сил на навчання тих, які все одно нічому не навчаться. А ще краще було б прямо в дитинстві визначати потенційних злочинців і поміщати їх до концтаборів ще до того, як вони встигли щось накоїти. Словом, таким чином наука може підготовати прекрасне поле для діяльности майбутніх фюрерів, чергову атомну бомбу для знищення людства, тож цей ящик Пандори дійсно краще не відкривати.

Але що б там не було важливіше, спадковість чи оточення – все одно ми діти своїх батьків, і половина ґенів у нас від мами, а инша від тата. Все правильно, але і в зовнішності, і у внутрішньому світі схожість на батьків проявляється по різному, що особливо видно на відмінностях рідних братів і сестер. Причину зрозумів ще Мендель – якщо в орґанізмі є два різні ґени, то активно проявлятиметься лише один з них, домінантний. Инший (рецесивний) у даної особи ніби як і не існує; але у потомства з рівною ймовірністю може з’явитися один з цих двох ґенів. Отже, хоча реально від батька у мене половина ґенів, проте лише половина з них була активна в його орґанізмі (домінантна), тож і схожий я на нього лише на чверть. Також лише на чверть я схожий і на матір, що в сумі дає нам лише половину ґенів, що роблять нас однаковими з нашими батьками. Инша половина наших ознак дісталася нам від попередніх поколінь. Тут така ж арифметика - по одній шістнадцятій (чверть від чверті) від кожного з дідусів і бабусь, по 1/64 від прадідів, 1/256 від прапра-  і т.д.

Тепер порахуємо. Отже, у нас 20-25 тисяч ґенів, для спрощення розрахунків візьмемо 24 тисячі. Кожен з батьків (1-ше покоління) дав нам по ¼, тобто по 6000 ґенів, від кожного діда-баби (друге покоління) по 1/16, або по 1500; третє покоління – по 375. Рахуємо далі, щоразу ділячи на 4: четверте покоління 94 (округлюємо, пів ґена не буває), п’яте 24, шосте 6, сьоме 1,5. Все, далі йдуть дроби, від восьмого коліна ми отримуємо в середньому по 0.4 ґена, тобто на наших пра-пра-пра-пра-пра-прадідів ми вже зовсім не схожі.

Десь ми вже чули про сьоме коліно. І про гріхи, за які потомки розраховуються до сьомого коліна, і про винищення ворогів до сьомого коліна... Цікаво, а звідки вони про це взнали?

Ентропія душі
alex_362
     Ні, все-таки викладання – річ досить корисна. Розповідаєш студентам речі, які для тебе ну зовсім прості, а вони дивляться на тебе, як телята на бугая, а потім раптом щось як запитають! І тут ти розумієш, що до них взагалі нічого не дійшло, і починаєш знову роз’яснювати те ж саме на більш примітивних прикладах, а вони все одно кліпають очима, як світлофори – і так доки вистачить терпіння або часу. Але під час цього пояснення до тебе самого можуть дійти певні речі, про які ти в мирний час ніколи б і не задумався.

     Викладаю я загальну хімію, котра включає в себе масу всілякої малопотрібної інформації, здебільшого – з галузі фізичної хімії. І якщо хімію розуміє хіба кожен десятий випускник школи, то фізичну хімію – хіба кожен десятий випускник хімфаку. Відповідно, в підручниках з загальної хімії про певні речі написано нібито й правильно, але інформація насправді насмикана з таких же книжок, і зрозуміти її без купи додаткової інформації неможливо. Тож коло взаємонерозуміння замикається – вчителі, що вчилися по цих же книжках, випускають таких же неуків.
А зрозуміти цю науку деякі студенти все ж хочуть, тому доводиться їм терпляче пояснювати. (Підозрюю, що насправді вони влаштовують допит лише для того, щоб потім мати виправдання, що я так і не зміг їм нічого пояснити. Але не на того натрапили.) Найніжнішою любов’ю у студентів користується термодинаміка взагалі і таке поняття як ентропія особливо. Пам’ятаєте цей жах, колишні студенти? Я особисто добре пам’ятаю – бо я з тієї фізхімії теж спочатку взагалі нічого не зрозумів. Тож як дитина амбіційна (а може й придуркувата) пішов робити диплом саме на кафедру фізхімії; там же потім зробив кандидатську і пропрацював десяток років доцентом, поки доля не закинула за океан. Так от, після декількох років викладання фізхімії все нарешті розклалося в моїй голові по поличках, і вся та термодинаміка стала відносно зрозумілою.
     Ось як приблизно відбувається процес пояснення мною термодинаміки студентам. Візьмемо ентропію – це ступінь невпорядкованости системи. (це ще як?) Вона описує той факт, що під час нагрівання об’єкту не вся енерґія йде на підвищення його температури: частина її викликає розрив зв’язків і на температуру не впливає. (ну може й так, а що з того?) Так от, ентропія показує, скільки саме енерґії пішло на розрив зв’язків, тобто на переведення системи зі стану ідеального порядку в стан її теперішнього безладу (ну і що?). Це дуже важливий параметр, бо в самочинних процесах ентропія може лише зростати. (з якого доброго дива?). Бо це такий другий закон термодинаміки – не ми закони придумували, не нам їх і відміняти. (ошелешена пауза). В цей момент важливо перевести стрілки і навести простий і наочний приклад: ламається все саме по собі, а от ремонтуватися саме по собі не хоче – тобто безлад (і ентропія) самотужки може лише зростати, а самостійно падати ну ніяк не хоче. Повторюю: машина сама може лише зламатися, а от відремонтуватися – ну ніяк. І, поки народ оговтується, треба ще раз перескочити на сусідню тему і розповісти, що коли ми кип’ятимо воду, то система забирає тепло, але температура її не змінюється. І хоча це нібито очевидний факт, але ж насправді це повинно бути дивно – грієш, а воно не гріється, лише кипить. А стається так тому, що при кипінні ми переходимо від більш впорядкованої рідини до зовсім хаотичного газу, і вся наша енергія витрачається на розрив міжмолекулярних зв’язків, тобто на підвищення ентропії.
      Вибачаюсь за довгі теревені – просто приємно було викласти рідною мовою те, що зазвичай доводиться розповідати бусурманською. А останній приклад я згадав спеціально для того, щоб навести і протилежний йому: коли пара конденсується, виділяється величезна кількість енерґії (не дай боже ошпаритися парою – це куди страшніше, ніж окропом), бо ентропія при цьому різко зменшується. І ще раз підкреслю: зменшення ентропії системи призводить до виділення енерґії.
     Вся ця термодинаміка прекрасно описує неживі системі; а от з живими справа трохи складніша. З одного боку молекула цукру має однакову ентропію і в чашці чаю, і в нашій крові, тож на хімічному рівні ми від неживої природи не дуже й відрізняємося. Але з иншого боку ентропія живої системи дуже низька, бо всі хімічні процеси в ній відбуваються чітко, орґанізовано і взаємопов’язано. При цьому своїм існуванням ми не дуже й порушуємо закони термодинаміки, бо підтримуємо дуже низьку ентропію своєї системи за рахунок постійного споживання енерґії.
    Ну то й що, сказали б мої студенти? А те, що при переході матерії від неживого до живого стану її ентропія різко зменшується. Коли ми з’їдаємо щось (вже) неживе, воно вбудовується в наш орґанізм і стає частиною живого, що супроводжується зниженням його ентропії. А це означає, що в результаті повинна виділятися енерґія – подібно до того, як це відбувається при конденсації пари. Але енерґія ця мусить бути не в формі банального тепла, а в якомусь иншому вигляді, адже кожен вид взаємодії матерії забезпечується своєю формою енерґії. В даному випадку йдеться не про примітивне впорядкування самих молекул, котрому відповідає тепло, а про більш високий рівень – впорядкування процесів взаємоперетворення молекул. Це мусить бути вища форма енерґії, притаманна лише живим об’єктам. Хтось називає це біополем, хтось душею.
     Чи знаємо ми щось про душу з термодинамічної точки зору? Власне, так. Нахабство, але процитую себе самого:

«Поговоримо краще про фізичні властивості душі – ну тобто біополя. Періодично в Інтернеті вискакують повідомлення про те, що душу зважили – поклали помираючого на вагу і в момент смерті зареєстрували втрату маси 21 грам. (Зробив це Duncan MacDougall в 1906 році). Якась дрібничка ті два десятки грам, правда? Ой, не кажіть – візьмемо масу 21 грам (2,1• 10-2 кг) і перерахуємо її в енергію за відомою формулою E=mc2=(2,1•10-2 кг) • (3•108м/с)2 = 2•1015Дж. Два квадрильйони Джоулів. Для наочности переведемо це в кілотони: 1 кілотона ТНТ = 4,184•1012 Дж; тобто виходить біля 500 кілотон.
Коли я вперше проробив ці розрахунки, був шокований. Поясню чим – в кілотонах тротилу (він же тол, він же ТНТ, тринітротолуол) виражають енерґію вибуху атомної бомби. Кілограмом толу можна підірвати велику будівлю, тоною (1000 кг) – весь квартал, кілотоною (1000 тон) – ціле місто; на Хіросіму скинули десь з 15 кілотон – а ми, значить, несемо в собі 30 Хіросім... Симпатичненько, чи не так?»

       Отже, ми несемо в собі величезну енерґію, котра дозволяє підтримувати наш орґанізм в стані нерівноваги з оточуючим середовищем (а от після смерті якраз і наступає рівновага, і втрата ваги відображає втрату тілом душі). Свого часу я просто відзначив цей факт, особливо не замислюючись над можливим джерелом походження цієї енерґії, бо щось надто вже великою вона виявилася. А от тепер, пояснюючи студентам про ентропію і намагаючись навести більш-менш наочні приклади, я раптом зрозумів, звідки ж походить та енерґія душі. І чому вона така величезна – бо зменшення ентропії відбувається надзвичайно велике (не хочу нікого лякати ще й квантовою статистикою, але в нашому тілі реалізується лише кілька мікростанів з неймовірно великого числа можливих, тож падіння ентропії живої системи в порівнянні з неживою дуже велике). І чому про всіляких там йоґів розповідають неймовірні речі– бо якщо навчитися керувати хоча б часточкою енерґії своєї душі, можна було б дійсно творити чудеса.

Ще раз про кінець світу
alex_362
Кінець світу, про необхідність настання якого так дружно говорять служителі всіх без винятку конфесій, все чомусь ніяк не станеться. Не допомагає ні майський календар в кінці позаминулого року, ні ураґани, ні навіть метеорити – полякало, пошуміло, декого навіть і забило; але в масштабах людства не сталося практично нічого. І ураґани бачили потужніші, і метеорити страшніші, і календарі веселіші (і навіть з цікавенькими малюночками). Після катаклізмів все повертається на своє місце – і ми знову поглинуті повсякденням, в якому залишається не надто багато часу для всіляких апокаліптичних думок. Але на певні роздуми цей гамір все ж наводить, тож дозволю собі ними поділитися.

Кінця світу, схоже, не передбачається. А як щодо кінця нашого світу?

Все ще пам’ятаю відчуття бессилля і приречености, яке охоплювало під час спостережень за наслідками ураґану Сенді, а ще перед тим - цунамі в Японії. Подібні емоції виникають нечасто – психолоґи кажуть, що люди масово відчувають їх після сильних землетрусів. Все в оточуючому світі раптом перетворюється на свою протилежність, бо єдина завжди надійна опора - земля - виявляється хисткою і зрадливою, тому людина весь час почуває себе ніби понад прірвою, яка щосекунди може розкритися під ногами. Так само проста й рідна вода перетворюється з колиски життя на безжалісного монстра, котрий нікому не залишає шансів на виживання. Бо й ті, кому пощастило витримати перший удар стихії, опинилися віч-на-віч зі ще нещодавно зручним і знайомим, а зараз цілком знищеним світом. Де немає електрики, а отже не працюють телефони й телевізори; де зачинені маґазини й ресторани, і ніде щось купити поїсти; а ще немає бензину й засипані сміттям дороги, тож втекти нема як і куди... В подібній ситуації опинилися після ураґану Сенді мої приятелі з Нью-Джерзі. Але їм ще відносно пощастило – їх не залило, на будинок нічого не впало, в хаті був діючий камін, а на вулиці збереглися дрова, тож катаклізм перечекали відносно цивілізовано. І все одно, вони кажуть, що це було незабутньо – невеличкий кінець світу в окремо взятому місці.

Отак ми всі живемо, працюємо, отримуємо за це гроші, за них купуємо нам необхідне і не дуже – і здається, що так і треба, що так завжди було і так завжди буде. Причому робота наша зазвичай досить мало пов’язана із задоволенням наших щоденних потреб. Ми всі інтеґровані в суспільство, яке позбавляє нас від необхідности самому забезпечувати себе навіть найважливішими речами. Не треба полювати на звіра чи утримувати його в стайні, вирощувати хліб, прясти тканину, будувати житло. Хтось це робить за нас, а ми лише споживаємо продукти чужої праці в обмін на результати своєї. Але й цей хтось теж не зможе прожити за межами суспільства, бо будівельник не матиме що їсти, а мисливець – де жити. Суспільство поєднало нас, і пов’язало настільки міцно, що наше існування без нього стало практично неможливим. І якщо воно раптом зникне, ми виявимося абсолютно безпорадними перед рідною нашою матір’ю природою. Ми дійсно мурашки в цьому величезному світі, не лише ментально, але й фізично.

Цивілізація дає нам все більше благ – а взамін ніби нічого й не забирає, окрім колишніх незручностей. Жили ж ми колись без мобільних телефонів – і нічого, не вимерли. (Для тих, хто вже не пам’ятає – колись за комуняк і домашній телефон був розкішшю, відносно доступною лише для наближених до годівниці; в місті прості смерди могли стояти в черзі на телефон роками, а по селах не варто було навіть і мріяти про таке чудо техніки). Я особисто років з п’ять не мав мобілки, а ще стільки ж практично не користувався нею (бо все ще не вірю в її абсолютну безпечність) – але тепер вже звик, бо кохана постійно телефонує; а до того ж там і інтернет, і погода, і стан руху на дорогах. А відбери мобілки в сучасної молоді – і їх життя втратить усілякий сенс. А відключи їм ще й інтернет зі всілякими фейсбуками і вконтактами – і повна хана, всесвітня катастрофа з поголовним суїцидом. І це лише телефон, маленька (й відносно донедавна непотрібна) іграшка. А як щодо телевізора, холодильника, душу, туалету, газу, автомобіля, електрики – перераховувати можна й далі, аж до вогнища посеред печери. Адже ми фізично не в стані вижити без усіх оцих благ цивілізації; і отримуючи ці блага, ми фактично стаємо її рабами, і чим далі – тим більше.

Наше остаточне закабалення цивілізацією відбулося відносно нещодавно, практично на наших очах. Скажімо, ще мій покійний дід досить спокійно витримав би відлучення від усіх цих благ проґресу. Жив він на Черкащині в містечку Тальному, яке розкинулося на березі річки з мальовничою назвою Гірський Тікич (щоправда, поетичність назви трохи псується існуванням в сусідній Звенигородці її двійника - Гнилого Тікича). Майстрував човни, ловив з них рибу; а баба все життя порпалася в городі та тримала качок-курей-кролів – і їм всього вистачало для спокійного життя. Пенсія використовувалася на закупівлю хліба-молока (які без неї теж виробляли б самі) і оплати за електрику (яку то вимикали, то не вмикали – дід поставив собі люмінесцентні лампи, які гасли при низькому струмі, тож ввечері на всю хату стабільно працювала лише одна з них, та й та через трансформатор на 127 вольт). Не було б ще й цих благ – і їх існування взагалі було б зовсім автономним і цілком незалежним. Зараз про щось подібне годі й мріяти: таке можливо хіба що в Чорнобильській зоні чи десь на зовсім уже глухому хуторі, та й туди вже дотягується своїми мацками спрут цивілізації.

Всю ефемерність можливости існування поза межами сучасної цивілізації нещодавно ще раз підтвердили аміші – досить чисельна секта, що проживає за середньовічними звичаями в околиці Ланкастера на захід від Філадельфії. Їздять собі на конячках в спеціальних бричках, вирощують всіляку живність, торгують (нібито) еколоґічно чистими продуктами, але основним продуктом на продаж у них завжди був тютюн. Електрикою не користуються, і навіть звичайне радіо для них просто не існує. Власне, майже не користуються – бо все ж мають тракторці, а в них електричні акумулятори; але це найбільша зі зроблених ними поступок прогресу. І якби колись вони вирішили не пересідати на трактор, то мало б що змінилося – досі орали б кіньми, і все. Словом, сільська ідилія, мрія примітивіста, вперед назад до печери.

Вперше я відвідав цей заповідник років з п’ятнадцять тому і дізнався, що порядки у них досить жорсткі. При досягненні повноліття перед хлопцем поставала дилема. Можна вихреститися на аміша (вони анабаптисти і хрестяться в свідомому віці), отримати від батька ферму (не десь, колись, пізніше і в спадок, а ось прямо зараз - і свою, особисту) і зажити собі амішівським життям. А можна відмовитися – тоді доведеться піти геть до анґлійців (вони кличуть американців englishmen – схоже, факт набуття Америкою незалежности вони свого часу просто не помітили) і більше ніколи не повертатися назад. Жодних зв’язків зі сім’єю в останньому випадку не зберігалося, для рідні така людина практично помирала. Охочих залишатися наодинці з цілим світом знаходилося небагато. Слід ще врахувати, що вони єдині в США мають право відвідувати лише власні школи, щось на кшталт церковно-прихідських, і освіта там теж на відповідному рівні. Тож община жила і розросталася (а що ще робити вночі, якщо світла все одно нема?).

А от нещодавно знову сталося туди заїхати – і виявилося, що ситуація за одне лише десятиліття змінилася докорінним чином. Тепер юному амішу вже дозволено податися у світи на невизначений час, а потім знову повернутися додому – і чимало колишніх втікачів цим правом вже скористалися. Підозрюю, що дехто з них проніс на зону радіо чи навіть телефон, і тепер по ночах слухає заборонену музичку, ну точнісінько як ми колись ловили вражі голоси. Словом, настає кінець і цій ідилії.

Чому так сталося – відповідь досить проста й майже марксистська, бо лежить вона виключно в економічній площині. Ще з півтора десятки років тому пересічний аміш за річний врожай зі свого тютюнового поля отримував більше мільйона, тож спокійно міг купувати нову ферму кожному зі своїх щорічно народжених дітей. Потім сталося чергове американське паскудство – адвокатське кодло наїхало на тютюнову промисловість. Я не палю вже років з двадцять п’ять, тому дивився на цю вакханалію без особистих емоцій, але все одно спостегати її було вкрай гидко. Раптом виявилося, що тютюнові компанії десь колись розробляли спеціальну рекламу розраховану виключно на підлітків, під час якої навіть (жах який!) безкоштовно роздавали їм цигарки. Після чого в суд приволокли з десяток старих кіз і козлів, які все життя пропалили по дві-три пачки в день і вже ось-ось мали загнутися від емфіземи або раку легень. Для повного їх щастя адвокати вимагали небагато, десь по десятку мільйончиків на кожну бідолашненьку жертву нехорошої реклами – при цьому залишаючи собі десь так з половину від цієї суми за свою надзвичайно тяжку працю. Одного разу якийсь з судів цей нахабний наїзд задовольнив, створюючи таким чином прецедент (бо ж судді в минулому теж працювали адвокатами і теж перебували в долі в подібних оборудках). В результаті спритні потомки тих придурків, які повільно спалили себе заживо, поділили з адвокатами надзвичайно чесно зароблені гроші, а далі ситуація почала повторюватися в инших судах з новими дійовими особами. Кінець-кінцем тютюнові компанії зрозуміли, що дешевше вийде один раз відкупитися від цих орґанізованих рекетирів, і виплатили цьому кагалу 206 мільярдів, внаслідок чого вся ця вакханалія добра і справедливости дещо призупинилася. Ті гроші не впали з неба – ціни на цигарки поступово ростуть, і за моєю оцінкою вони піднялися з того часу десь у два-три рази. Але тут різких рухів робити не можна було, бо аж занадто дорогі цигарки народ міг би просто перестати палити. Тож було знайдено инше джерело пом’якшення наслідків фінансової катастрофи – закупівельні ціни на тютюн різко впали. Що рикошетом вдарило по амішах, які тепер вже не в стані купувати щороку по новій фермі. А, значить, і не можуть диктувати молоді свої умови, і ця середньовічна оаза поступово, але невпинно, зникає. Підтверджуючи тезу, що лихо приєднання до цивілізації не омине нікого, навіть найвіддаленіші і найвідділеніші куточки планети.

Рівень нашого оцивілізовування росте кількісно і змінюється якісно з вражаючим (жахаючим?) прискоренням. Ці зміни почалися кілька століть тому, і до певного часу не несли в собі жодної помітної загрози. Люди лише вдосконалювали знаряддя праці і місця свого проживання, не змінюючи їх докорінно. Наприклад, спосіб зведення житла - я ще особисто приймав участь у толоці, груповому виробництві глиняних блоків-цеглин (саману), які після річного висихання кам’яніли і використовувалися для будівництва хати за допомогою тієї ж глини. В таких мурованих хатах ще недавно жила чи не вся степова Україна – а придумані вони були трипільцями сім тисячоліть тому, і з того часу використовувалися практично без змін! Потім ми перейшли на більш цивілізовану цеглу – але ж по суті це той же саман, лише зроблений по пришвидшеній технолоґії і зміцнений дією високої температури. Та ось прийшли залізо й бетон, і попхалися вгору поганки хмарочосів, відриваючи від землі їх жителів. І вже неможливо зібратися всій рідні і гуртом збудувати молодій сім’ї хату, ми й тут стали повністю залежними від когось стороннього. І вижити на надцятому поверсі без води і світла теж неможливо.

Але хата не головне – більш адекватно рівень нашого проґресу віддзеркалюють джерела енерґії, котра і є дійсним правителем цього світу. Спочатку людьми була освоєна сила тварин, і настала епоха землеробства, під час якої людство вперше проявило себе як еколоґічний фактор (поступово перетворюючи землю в пустелю) – а кіннота аріїв легко захопила весь придатний для цього світ від Індії до Атлантики. Далі пішло використання сил природи, і водяний млин та вітряк стали першими стаціонарними перетворювачами енерґії, а вітрило човна дозволило освоїти вже зовсім весь світ. Проте справжній переворот стався зі створенням двигуна – вже цілком незалежного джерела енерґії, не прив’язаного до певного місця. Довершився цей процес освоєнням електрики, засобу транспортування (по дротах чи в вигляді акумулятора) вже самої енерґії. Фактично ми вийшли на рівень повної незалежности від природи, бо володіння енерґією дозволяє переробити під себе практично будь-який її куточок. І ми продовжуємо захоплювати весь наявний простір, бо така вже сутність живих систем –захопити все і розмножитися максимально. Людство переробляє під себе Землю, насправді потихеньку знищуючи природу - принаймі ту, що існувала тут ще мить тому за ґеолоґічними мірками. При цьому, до речі, відбувається еколоґічна катастрофа, шосте масове вимирання біолоґічних видів , яке вже отримало назву голоценового або антропоґенного . За песимістичними оцінками щорічно завдяки діяльності homo sapiens зникає до 140 000 видів живих істот, і щось не видно ознак того, що людство збирається змінювати свою поведінку– до середини ХХІ століття ми знищимо до 30% видів. Щоправда, нам ще далекувато до великого пермського вимирання, під час якого в морях щезло аж 95% живности. Але, схоже, ми не зупинимося доти, доки навколо не залишаться лише корисні з нашої точки зору тварини і рослини – а також пристосовані до співіснування з нами паразити типу щурів, тарганів та бур’янів. Ні, ми звичайно ж збережемо резервації для непотрібних (і нешкідливих) нам створінь, але їх очікуватиме доля американських індіанців – виродження і вимирання.

Переважна більшість фантастів колись пророкувала, що в майбутньому людство заповнить весь наявний на Землі простір і почне освоєння Всесвіту, принаймі – найближчих до нас планет. Поки що схоже, що вони помилялися – за межами матінки Землі робити нам нічого. Якщо не станеться якогось наукового прориву типу переміщення через п’ятий вимір, навіть простий політ на Марс буде навряд чи реальним. У нас тут одна лабораторія співробітничає з NASA на предмет витривалости живих клітин в відкритому космосі. Недавно приблудився на їх семінар і послухав – жах, за їх оцінками за час перельоту до Марсу внаслідок дії сонячного вітру вага мозку астронавта зменшиться на третину, і навряд чи він буде в стані взагалі функціонувати після цього. На Землю повернеться (якщо повернеться) істота, яка, можливо, не буде здатна навіть розмовляти. Тож за межі маґнітосфери Землі краще поки що не висовуватися – ми до тих умов явно не пристосовані. А тому жити нам тут, у створеному (і спотвореному) нами середовищі.

А створюватимемо ми його не лише знищенням тих, від кого нам нема зиску. Схоже, скоро ми зможемо почати створення власного світу населеного новими орґанізмами. Менше ніж за півстоліття після розуміння механізму спадковости люди навчилися ним керувати, створюючи поки що не цілком нові види, але вже явно щось відмінне від першоджерела. (До речі, приблизно стільки ж часу пройшло від розуміння структури атома до створення відповідної бомби). Всі десь щось чули про ґенну інженерію – принаймі страшилки про неймовірно шкідливі ҐМО точно. Насправді ж наїзди на ґенно модифіковані продукти проплачені виробниками всіляких гербіцидів-пестицидів і викликані аж ніяк не піклуванням про наше здоров’я, а виключно власними шкурними інтересами. Ситуація тут надзвичайно проста і може бути проілюстрована на класичному прикладі сої. Є такий гербіцид ґліфосат, який знищує практично всі рослини, блокуючи один життєво необхідний виключно для рослин процес (синтез шикимової кислоти, якщо кому цікаво). Біохімія тварин і деяких бактерій зовсім не знає цього процесу, тож цей ґліфосат нам не шкідливий взагалі. В одній з цих бактерій і відшукали ґен, який забезпечує її стійкість до ґліфосату, синтезуючи протеїн, котрий дозволяє оминути заблоковану ланку синтезу. Цей ґен виділили і ввели до ДНК сої. Модифікована таким чином рослина виробляє всього лише один (з десятків тисяч) додатковий протеїн, до того ж проміжний – в їстивну частину, боби, він практично не потрапляє. Відповідно, відмінність зі звичайною соєю в неї мінімальна і може бути виявлена лише специфічними біохімічними методами. Але результат такої модифікації надзвичайний: після лише однієї обробки соєвого поля ґліфосатом всі инші рослини на ньому просто зникають, і не треба його більше полоти чи обробляти лишніми добривами (левову частку яких з’їли б бур’яни) або тими ж гербіцидами. Прекрасно для фермерів і споживачів – продукт явно дешевший і еколоґічно чистіший; але таке вдосконалення смерті подібно для виробників тих же самих гербіцидів. І от підгодованими ними журналюгами (мені иноді здається, що саме їх професія і була самою древньою, а потім ці професійні брехуни просто перевели стрілки) розгортається брудна компанія проти ґенетичної модифікації рослин – щось на кшталт лисенківщини при совітах. Причому оскільки жодних реальних арґументів проти ҐМО просто не існує (бо ж будь-яка селекція і є ґенетичною модифікацією, лише надзвичайно повільною і випадковою), тиск іде виключно на рівні емоцій, а не лоґіки. Тут і пропаґанда «орґанічної» і «еколоґічно чистої» їжі (хоча, якби ми повернулися до цих примітивних технолоґій, то повиздихали б з голоду – ними б зараз не прогодували і десятої частини людства; та й ҐМО продукти набагато чистіші, бо при їх вирощуванні не використовуються всілякі пестициди-гербіциди), і науковоподібні опуси з основним лейтмотивом «а от як би чого не сталося», і просто тупість – наприклад, у відповідь на створення картоплі, яку не їсть колорадський жук, звучить фраза «от бачите, навіть жуки нею гидують, а нас примушують все це їсти!». Проштовхуються всілякі обмеження на ввезення ҐМО продукції, маркування її щодо вмісту ҐМО, спочатку були навіть спроби наукових досліджень, які або нічого не показали, або були
тупо сфальшовані. Такими ж заборонами намагаються обставити і ґенетичні дослідження людського орґанізму – принаймі вереск навколо використання стовбурових клітин (stem cells) стоїть надзвичайний, а арґументи борців з ними (проплачених цього разу фармацевтичними компаніями) не можуть не вразити хоч трохи адекватну людину. Виявляється, людський зародок, а саме щойно запліднена в пробірці яйцеклітина, має такі ж права, як і людина, тож працюючі з ним вчені насправді лікарі-вбивці, які до того ж знущаються над трупами клітин замість поховати їх згідно з обрядом. Ще півстоліття тому не кожен психіатр взявся би лікувати хворого, у якого в анамнезі стояла б подібна маячня – але ось це розтиражовано пресою і звучить на найвищих рівнях.

На щастя для людства, нічого у них не вийде – бо якщо зараз повністю відмовитися від послуг ґенетики, то навіть засіявши взагалі всю Землю, зібраний врожай сучасне її населення вже не прогодує. Тож вибір «їсти ҐМО чи одне одного» буде зроблений правильно. І ситуація з забороною ДДТ цього разу не пройде.

Яке ж майбутнє готує людству розвиток ґенетики? Безумовно, на покращенні існуючих видів ніхто не зупиниться, ми почнемо бавитися й далі. Спочатку лоґічним буде відтворення зниклих орґанізмів – скажімо, клонувати тих же мамонтів, з яких і м’ясо, і шерсть, і живуть собі в нікому не потрібній тундрі. А потім можна і щось свіженьке придумати, невідоме природі. Вміємо ж ми створювати мулів, гібридів віслюка і кобили, які суміщають силу коня і витривалість віслюка. На жаль, досі можливості для подібних забавок були обмежені лише дуже близькими видами – хоча один знайомий біолоґ розповідав мені про успішне схрещення в тридцятих роках радянськими вченими пташки дрозда і ящірки гекона; вийшла дуже гидка й нікому не потрібна химера. А з розвитком науки виникають такі можливості, що пегаси і кентаври здаються не такими вже й казками. І, якщо нас ніщо не зупинить, від винищення природи ми можемо перейти до наповнення її власноруч створеними тваринами. Може відбутися щось аналоґічне до Кембрійського вибуху, під час якого більш ніж півмільярда років назад на Землі за відносно короткий за ґеолоґічними мірками час раптом з’явилася велика кількість нових типів орґанізмів, які й склали основу сучасного тваринного світу. П’ятий день створення світу може раптом неочікувано продовжитися, цього разу руками людей (цікаво, а хто ж саме бавився під час того ж Кембрійського вибуху?).

Як і завжди в подібних проґнозах, існує маленька передумова подібного розвитку подій. – світ повинен продовжити розвиватися без особливих струсів і катаклізмів. Людство вже отримало до рук зброю достатньої для повного самознищення сили, і якщо вона потрапить до лап неадекватного дикуна (і, схоже, щось подібне вже відбулося в Росії), то може знову повторитися історія Атлантиди. Яка, якщо й існувала, то не залишила по собі нічого матеріального – ні книг, ні картин, ні навіть пірамід відшукати так і не вдалося. Ну а якщо раптом щось аналоґічне станеться з нашою цивілізацією – чи ми самі постараємося, чи астероїд впаде – ми ж не зникнемо так само безслідно, правда ж?

Хотілося б вірити, але схоже, що можливість повторення долі Атлантиди не виключена. Ми поступово переселяємося з реального світу в віртуальний. Ні, я не маю на увазі забавки з відеоіграми (хоча й це теж неабияка проблема), я кажу про переміщення всієї нашої діяльності й культури в сферу нематеріальних носіїв. В дитинстві я читав виключно книжки і слухав музику з платівок. І те, і друге не вимагало спеціальних пристроїв для відтворення інформації (хоча платівка слухалася на програвачі, але й звичайна пластикова картка теж відтворювала записаний там звук – щоправда, дуже тихо) і принаймі хоч якось збереглося б в разі повної катастрофи. За кілька десятиліть ми вдало пройшли стадії маґнітних стрічок, компакт-дисків і закінчили memory stick, на яких можна записати неймовірну кількість інформації. (І вже казкою видається електронно-обчислювальна машина СМ-1 з її 32 кілобайтами загальної пам’яті – а я ж на цьому чуді колись працював!) І якими неможливо користуватися без комп’ютера, тобто для якого-небуть дикуна ці палички взагалі нічого не означають. І, якщо раптом всі компи щезнуть, оцей мій текст загине безслідно. Разом зі всіма нашими символами багатства, які пройшли еволюцію від золота й коштовного каміння через гарненькі папірці до кількох кілобайтів в банківському комп’ютері.

А що, як раптом це все зникне? Наприклад, російські і китайські хакери, які ніколи б не придумали інтернету, але радісно придумують способи красти через нього і все нові й нові віруси, нарешті досягнуть своєї мрії і придумають щось таке, що знищить інтернет? Або чергове пуйло почне кидатися ядерними бомбами, які, крім винищення всього живого і зараження середовища, ще й викликають під час вибуху потужний електромаґнітний імпульс, котрий спалить всі електронні прилади й зітре пам’ять усіх носіїв? Ми просто зникнемо як цивілізація, і через тисячоліття люди (чи инші розумні створіння, які їх замінять) будуть розповідати вже про два потопи...
Все ж дуже хотілося б, щоб цей песимістичний сценарій залишився виключно антиутопією, а погрожували нам кінцем світу виключно священники і фантасти.

А дустом би вас!
alex_362



Молодші читачі вже можливо і не зрозуміють, що ж я мав на увазі винесеною в заголовок фразою. Щоправда, навряд чи вони мене й читають, а от ровесникам пояснювати зміст цього речення навряд чи необхідно – про дуст колись знали всі. Історія зникнення дусту з нашого життя і фольклору досить повчальна, тож хотів би її розповісти.
Ви знаєте, для чого в минулому прасували все, одяг і білизну? Праски тоді були не електричні, а нагадували маленькі портативні вогнища - бачив колись цей витвір ковальського мистецтва у бабусі в коморі: кілька кілограмів заліза з заґратованими дверцями, таке собі пекло в мініатюрі. Ці прилади були призначені радше для пропалювання дірок та влаштовування пожеж, ніж для виконання своєї безпосередньої функції. Але люди йшли на використання цього досить ризикованого приладу здебільшого не задля естетичного вигляду речей, а тому що це був чи не єдиний надійний спосіб знищення гнид, личинок воші. Так, ще сотню років тому воші у людей були цілком нормальним явищем. Як і блощиці (клопи) в будівлях – і для того, щоб ці тварі не падали на голови мирних громадян вночі зі стелі, над ліжками робили всілякі архітектурні споруди, а ніжки ліжок ставили в банки з керосином. Жах, правда? І це не середньовіччя, а сувора реальність життя ще у наших (моїх) бабусь.
А потім всі ці небажані друзі людини практично щезли з нашого життя, в основному завдяки хімікату з довгою назвою дихлордифенілтрихлорметилметан (ну добре, насправді це 1,1-ди-пара-хлорфенил-2,2,2-трихлоретан, якщо вже бути точним до кінця), скорочено ДДТ, в народі «дуст» (від анґлійського dust – пилюка). Ця сполука була синтезована ще в 1873 році і спокійно чекала на свій час, який настав аж в 1939 році. Тоді й з’ясувалося, що цей відносно нешкідливий для людей хімікат служить прекрасним інсектицидом. Всі без винятку комахи здихали від однієї його невеличкої пилинки. Власне, не здихали – їх просто паралізувало, бо нервова система комахи повністю виходила з ладу, і жучок-павучок потихеньку засинав. Почалася переможна хода ДДТ – і самого пилу (дусту), і розчину, і мила. Його використання дозволило швидко позбутися вошей, блощиць і тарганів, і люди почали чухати потилицю не від того, що хтось в неї кусається, а задля стимулювання мозкової діяльності шляхом покращення кровообігу методом легкого зовнішнього масажу голови.
(Колись мені до рук потрапила товста книга з індійської філософії, яка здивувала мене тим, що в ній із самого початку наше існування було розділено на три складові – буття, небуття і сон; а далі йшло детальне розжовування саме сну, бо з иншими частинами все й так ясно; привіт Кастанеді з його лунатичними ідеями. Я розкрив книгу посередині і натрапив на дуже важливу філософську концепцію: якщо у тебе раптом засвербіла голова, то не треба привселюдно чухати її нігтями, але необхідно піти в окрему кімнату і там пошкребти себе спеціальним рогом. На більше моїх сил не вистачило, але вже потім я зрозумів, що порада була вірна з точки зору гіґієни і попереджала розповсюдження тих самих вошей за рахунок перенесення гнид під нігтями. Правда, до чого тут була філософія, я все ще не зрозумів.)
Не зовсім, але добряче повинищували й мух, а в більш гарячих країнах встановили відносний контроль над сараною і комарами, рятуючи поля від знищення, а мільйони людей від малярії. Словом, користь від дусту була, і досить значна.
Підвели ДДТ простота синтезу і поширеність – його почали вживати без особливої потреби, винищуючи вже зовсім не шкідливих мурах, а то й цілком корисних бджіл. Але й це було ще півбіди, а от справжня біда сталася, коли хімічні компанії зрозуміли, що втрачають величезні гроші. І ось в 1962 році одній істеричній дамочці принесли в подарунок кількох дохлих дроздів, які нібито загинули виключно від дусту. Під враженням від такого споглядання (а може й під дією чогось потужнішого) вона випускає книжечку Silent spring – про весну без бідолашних пташок, яких вбиває безжалісний ДДТ. Ну не зовсім вбиває – але от якийсь напівграмотний вчений десь сказав, що від нього шкаралупа яєць стає тонкою, тому птахів стає менше в скоро не стане взагалі. Ну не всіх взагалі, а лише хижаків, але це все одно жахливо! Відбулося елементарне пересмикування – дійсно, птахів стає менше, бо багато з них харчуються комахами, і вбиваючи комарів ми дещо зменшуємо популяцію птахів. То що нам, гинути від малярії, бо з обробленого ДДТ болота зможе прохарчуватися трохи менше дроздів? І взагалі, до чого тут ті самі дохлі дрозди, з яких все почалося - адже їх не вбило б навіть споживання дусту як дієтичного додатку до зерна!
Але боротьба йшла явно не за істину, а за гроші; продажні журналюги підняли скаженний вереск - і незабаром кожна куховарка знала, що виключно внаслідок дії підлого дусту зникає сам символ Америки, білоголовий орлан, бідолашні пташки якого гинуть ще яйцями в своїх тоненьких шкаралупках! Рятуйте країну, бо вона зникне разом з її символом – і от в 1972 році ДДТ був заборонений в США. Поголів’я лисого орла (bald eagle – так його кличуть насправді) з того часу дійсно відновилося – але причини тут зовсім не в дусті, а в болотах. Благородний символ великої країни харчується в основному болотними щурами і птахами, не гребуючи й падаллю – недаремно Франклін пропонував помістити на герб індика, а не цього паразита, який до того ж полюбляє красти їжу в инших хижих птахів. І причини його зникнення полягали виключно в зникненні щурів після осушення боліт, хоча й зменшення популяції птахів внаслідок знищення комах також дещо вплинуло. Що ж, бідолашну пташечку врятували; хімічні компанії розробили масу нових, менш шкідливих і відповідно набагато менш ефективних, зате набагато дорожчих інсектицидів і давно вже відбили вкладене в дискредитацію ДДТ бабло – а що ж маємо ми? Малярія знову лютує в Африці; кожна знайома мені дитина принаймі раз в житті мала педикульоз (слава Богу, що не тиф, який розносять ці воші), а більшість готелів в Америці мають клопів – стверджую це з власного досвіду. Мого покійного кота весь час тероризували блохи, і ніякі контактні засоби (ні за долар за дозу, ні за п’ятнадцять) від них не рятували. Бо адекватної заміни ДДТ, один нанограм (мільярдна частина грама) якого вбиває комаху при безпосередньому контакті, так і не знайшли. Невідомо, чи не повернуться найближчим часом до використання дусту, адже це було б найпростішим і найадекватнішим рішенням, але людство иноді любить боротися виключно з тими проблемами, які саме ж собі і створює.

О коралловом кальции
alex_362
Предисловие.
Лет эдак десять назад меня попросили перевести эту рекламную брошюрку. Не удержался и сопроводил ее своими комментариями, помещенными ниже в {}. Недавно наткнулся на этот текст в своем старом компе и убедился в его актуальности – коралловым кальцием ведь продолжают торговать, заламывая за тот же (по сути) мел в несколько раз большую сумму. А посему – предлагаю сей документ вашему вниманию.
 
 

CORAL CALCIUM

Health Technologies Network


How would it be to live a healthy hundred years? You would be around family longer and live a fuller life. Are you throwing your money away on supplements, looking for a fountain of youth? If so, here is the solution..."CORAL CALCIUM". It's as close as anybody will ever come to a fountain of youth.
Как бы вам понравилось прожить здоровым сотню лет? Вы бы могли дольше побыть с семьей и жить более насыщенной жизнью. Выбрасываете ли вы свои деньги на покупку пищевых добавок в поисках источника молодости? Если так,существует решение... "Коралловый Кальций". Он настолько близок, насколько кто-либо когда-либо сможет подойти, к источнику молодости.
  {Если вы выбрасываете деньги на ветер, то хотя бы бросайте их в нашусторону}

In 1979, a British journalist from the Guinness Book of Records was sent to Okinawa to interview the world's oldest man, who was 115 at the time, and in remarkable health. Astonished by his vitality and the fact that most of the island's inhabitants were extremely healthy and rarely died before a very old age. The journalist persuaded this man to have a medical check up, and the results were amazing.
В 1979 году британский журналист из книги рекордов Гиннесса был послан на Окинаву интервьюировать старейшего мужчину мира, который прожил тогда 115 лет и имел отменное здоровье. Изумленный его живучестью и тем фактом, что большинство жителей острова были исключительно здоровы и редко умирали до глубокой старости, журналист уговорил этого человека на медицинское обследование, и результаты были поразительными.
{У меня есть книга рекордов Гиннесса за 1998 год. Самая низкая смертность за 1995 год - Кувейт, 1.9 на 1000. Наивысшая life expectancy в Сан Марино (горная республика в Италии), 85.3 у женщин и 77.2 у мужчин. Ни слова об Окинаве - хотя обилие долгожителей должно бы повлиять на два предыдущих параметра. Хорошо бы все-таки увидеть реальную статистику - ведь рыбак-японец 50 лет отроду вполне мог бы показаться английскому журналисту древним стариком.}
 
How could a person of this age be so healthy? "Simple, "WATER, lots of it. Not the same water the rest of the world was drinking. It contained a remarkable element, found only on this island. Their water was filtered through coral.
Как может человек в таком возрасте быть таким здоровым? "Просто,"ВОДА, много воды. Не такая вода, которую пил остальной мир. Она содержала замечательный элемент, найденный только на этом острове. Эта вода была фильтрована сквозь коралл.
  {Острова Рю-Кю, к которым принадлежит и Окинава, не коралловые, а вулканические. Следовательно, кораллы на Окинаве если и есть, то находятся они где-то далеко в море, и фильтроваться сквозь них может лишь морская вода, которую, как известно, не пьют. Питьевая же вода Окинавы в соприкосновение с кораллами входить не в состоянии – следовательно, все эти рассказы про некую особую окинавскую воду – то ли чушь, то ли ложь, то ли бред (подчеркните наиболее точное определение). Однако, на Земле есть масса мест, где питьевая вода постоянно контактирует с кораллами - это многочисленные коралловые рифы Тихого океана. Однако, долгожителей среди живущих там папуасов по-моему не наблюдается.
А лично я как химик пришел в полнейший восторг от существования нового элемента, поименованного кораллом.}

Researchers subsequently discovered that a small amount of coral, naturally broken off by tide and wave action, neutralized waste products in just about any non-carbonated liquid and added some important substances removed during treatment at water plants. Even hazardous water containing impurities such as bacteria, algae, heavy metals, flouride, and chloroform left over from the treatment process could be brought to a healthy alkaline pH.
Ученые соответственно установили, что небольшое количество кораллов, естественным путем измельчаемое приливом и волнами, нейтрализовало вредные продукты в почти любой некарбонизированной жидкости и добавляло некоторые важные вещества удаляемые при переработке на водоочистительных сооружениях. Даже опасная вода, содержавшая загрязнения, такие как бактерии, водоросли, тяжелые металлы, фторид и хлороформ оставшиеся после очистки воды, может быть доведена до здорового щелочного pH.
  {Я попытался отыскать труды этих самых ученых, используя Medline – компьютерную базу данных, охватывающую все статьи из всех официально издаваемых, т.е.имеющих ISSN, журналов мира по медицинским и биологическим наукам начиная с 1966 года. Слово coral (лат. название Cnidaria) встречается 1609 раз,слово Okinawa 491 раз; статья, в которой оба слова встречаются одновременно- лишь одна, вот она:
Fujimori K. Yamada G. Yamada M. Minami T. Tohno S. Tohno Y. A periodical change of mercury in the coral reef, Heliofungia species obtained from the Okinawa Sea [letter]. [Letter] Cellular & Molecular Biology. 43(6):809-11,1997 Sep.
(Периодическое изменение содержания ртути в коралловом рифе, образцах вида Heliofungia, полученных из Окинавского моря)
Да уж, информация впечатляющая - окинавские кораллы, оказывается, содержат ртуть! И ни слова о полезных свойствах этих кораллов в мировой медицинской литературе нет. Впрочем, разберем этот параграф поподробнее, ибо он содержит якобы науную базу всего труда. Итак, первое предложение. Упоминаемых в нем ученых нет в помине, это простой обман. Приведенный дальше рассказ о измельчении кораллов приливом и волнами все-таки указывает на их наличие именно в море (в речках не бывает приливов и волн, способных дробить камни), то есть эти коралловые обломки плещутся себе в морской воде, в питьевую не попадая. Тогда причем эти кораллы к питьевой воде вообще? Но в это же предложение втиснута фраза о нейтрализации кораллами вредных продуктов и намек на вредность переработки воды ввиду добавления кораллами таинственных полезных веществ, в процессе этой переработки удаляемых. О полезных веществах больше не сказано ни слова, однако дальнейший перечень говорит о том, что, по мнению авторов, вредного добавляют в нашу питьевую воду. Повторим: бактерии, водоросли (но ведь их как раз и убивают хлорированием или озонированием!), тяжелые металлы (а не их ли - ртуть - нашли японцы в кораллах?), фторид (да, карбонат кальция удаляет фтор, но любой стоматолог расскажет о необходимости наличия фтора в воде; для восполнения его недостатка добавляют фториды в зубную пасту; удалять фтор из воды –если не преступление, то по крайней мере глупость), хлороформ (а это дрянь, конечно - побочный продукт хлорирования, но особенно опасен он именно в щелочной среде, где дает канцерогенный дихлорокарбен). Удаляются ли эти вещества кораллами? Нет! Их никто и не обещает удалить - кораллами вода с вредными примесями лишь " может быть доведена до здорового щелочного pH"! Постойте, но ведь яды-то все там остались! Значит, эффект этих самых кораллов по очистке воды отсутствует начисто, кораллы лишь слегка подщелачивают воду. Тут я с авторами наконец-то согласен - конечно, подщелачивают, как и мел, например. И есть масса более эффективных способов сделать то же - например, пара кристалликов соды на стакан воды, вместо покупки уникальных кораллов Окинавы. Но я что-то не вижу - какой же от этого будет толк?
Ну как, появилось ощущение, что вас просто хотят надуть? Еще нет? Ах, здоровое щелочное pH волнует! Что ж, сейчас поговорим и об этом, ибо это такое же надувательство, как и «труды «ученых»»}

Your pH is one of the most important factors for a properly functioning body. When you have an alkaline pH, your body can build and repair! Ata body fluid pH of 7+ you can maintain the proper calcium level for good health. When you have an acidic pH your body is being torn down.
Ваше pH является одним из наиболее важных факторов для правильно функционирующего организма. Если вы имеете щелочное pH, ваш организм может строить и ремонтировать! При pH жидкости организма выше 7 вы можете поддерживать соответствующий уровень кальция для хорошего здоровья. Если вы имеете кислотное pH, ваше тело изнашивается.
  {Боже, бред какой! Я понимаю, химия - наука темная и невеселая, сам ее 20 лет в университете преподаю, но все-таки пара химических комментариев здесь уместна. Итак pH, показатель концентрации ионов водорода в растворе, точнее отрицательный логарифм этой самой концентрации. В доступной форме - если pH = 7, то эта концентрация 10-7 моль/литр, то есть 0.0001 миллиграмм на литр воды – это и есть нейтральная среда. Если среда кислая, концентрация водорода возрастает, а pH (поскольку логарифм отрицательный) падает. Например, в лимонном соке pH = 4, то есть 0.1 миллиграмм ионов водорода. Слабый раствор соды, наоборот, щелочной, pH = 9, то есть водорода там 0.000001 миллиграмм на литр. Всё, что мы пьем/едим сначала попадает в желудок, где среда очень кислая (pH = 2, то есть аж 10 миллиграмм ионов водорода на литр воды), потом этот самый водород нейтрализуется в двенадцатиперстной кишке и среда снова становится щелочной – то есть употребление слегка щелочной воды не имеет никакого отношения к рН организма, а лишь к функционированию желудка.
А вот употребление с едой избытка кальция как раз имеет. В нашем теле оптимальное pH поддерживается за счет буферных веществ- фосфатов, карбонатов и белков, которые способны реагировать с кислотой и щелочью, нейтрализуя их и таким образом удерживать оптимальное значение pH. Суммарная концентрация этих буферов где-то в пределах 100 миллимолей - то есть, они способны выдержать добавление раствора с pH = 2 и нейтрализовать его действие. Кальций в этом процессе не принимает абсолютно никакого участия - он не обладает буферными свойствами. Наоборот, избыточный кальций - проблема, ибо он способен осаждать фосфат и карбонат, таким образом ухудшая буферные свойства среды. Поэтому внутри клеток его концентрация поддерживается на необычайно низком уровне (микромолярном) специальным белком кальмодулином, а вредный для клеток избыточный кальций немедленно удаляется из клеток митохондриями, а из организма - почками. Причем в случае щелочной среды в почках начинают образовываться камни именно вследствие осаждения там солей кальция... Не буду много рассуждать -об этом написаны целые книги, а в USA даже издается специальный биомедицинский жунал о кальции и магнии. Отмечу лишь, что наличие избыточного кальция в питьевой воде отнюдь не безвредно. Жесткая питьевая вода (> 10 мг-экв кальция на литр) у нас считается просто вредной и проходит специальную обработку по его удалению. Коралы же, наоборот, добавят в воду кальций (вместе со ртутью, кстати)- не это ли то таинственное "полезное вещество, удаляемое при переработке на водочистных сооружениях"? Ну-ну...
Да, и насчет вреда кислого pH для организма. Лишь один пример - для синтеза главного клеточного энергоносителя АТФ митохондрии создают протонный градиент, то есть кислую среду на своей поверхности. Нейтрализация этой кислоты просто напросто убьет клетки. Комментарии, надеюсь, излишни?}


It may not be the fountain of youth, but we live and die at the cellular level. In order to understand pH, it is necessary to realize that all 75trillion cells of the human body are slightly acidic and must exist in a slightly alkaline environment (the body fluid) if they are to remain healthy and produce energy. Leading biochemists and medical physiologists have recognized the acid/alkaline balance as the most important aspect of a healthy body. They have long known that the maintenance of an alkaline pH is critical to cellular health.
Это может быть и не источник молодости, но мы живем и умираем на клеточном уровне. Для понимания pH, необходимо уяснить, что все 75 триллионов клеток человеческого тела слегка кислые и должны существовать в слегка щелочном окружении (межклеточная жидкость), если они хотят оставаться здоровымии вырабатывать энергию. Ведущие биохимики и медицинские физиологи признали кислотно-щелочной баланс в качестве нииболее важного аспекта здоровья организма.Они давно знают, что поддержание щелочного pH является критическим для здоровья клеток.
  {Повторение общеизвестных истин, не имеющих отношения к делу. Да, я согласен с важностью поддержания оптимального pH. При помещении клеток в кислую среду уровень глутатиона (главного внутриклеточного антиоксиданта) начинает в них падать, что может вызвать смерть клеток. Сам проверял это на этих самых клетках – мрут, как мухи зимой, при рН ниже 6. Ну и что? Ведь избыток кальцияв межклеточном пространстве как раз и снизит его pH!}

Alkalinity is anabolic (builds up) and acidity is catabolic (tears down). As each cell performs its task of respiration, it secretes acidic metabolic wastes. These wastes are the end product of cellular metabolism and must not be allowed to accumulate. The body goes to great lengths to neutralize and detoxify these acids before they act as poisons in and around the cell, changing its environment. Water plays a huge role in this process because the body consists of 70% water and the blood 90%. The blood is responsible for transporting nourishment to every living cell and is the key to all bodily functions. Under normal conditions the average person requires 1.5 to 3 liters of water a day.
Щелочная среда является анаболической (построение) и кислотность является катаболической (разрушение). Когда каждая клетка выполняет необходимое дыхание, она производит кислотные отбросы метаболизма. Эти отбросы являются конечными продуктами клеточного метаболизма и не должны накапливаться. Организм выполняет огромную работу чтобы нейтрализовать и обезвредить эти кислоты перед тем как они смогут подействовать как яды внутри и около клеток, изменяя их окружение. Вода играет огромную роль в этом процессе потомучто тело на 70% состоит из воды и кровь на 90%. Кровь ответственна за перенос питательных веществ к каждой клетке и является ключом для всего функционирования тела. При нормальных условиях человеку нужно от 1.5 до 3 литров воды вдень.
  {Тот же приемчик. Три последние предложения констатируют банальные истины, товарищи ломятся в открытую дверь. Но приведены они здесь для прикрытия первых четырех предложений, содержащих явную и наглую чушь. Для меня они звучат примерно как "земля - плоская", и до спора с этими бреднями даже противно опускаться. Ну да ладно, попробуем прояснить кое-что. Итак, метаболизм (весь набор внутриклеточных процессов) принято разделять на анаболизм, т.е. синтез сложных органических молекул, и катаболизм - разложение сложных молекул для получения энергии. Разделять эти процессы - все равно, что разделить «+» и «-» электрического тока; ток при этом просто исчезнет. Так же и в клетках. Клетка потребляет питательные вещества (например, глюкозу) и окисляет ее до воды и углекислого газа, накопляя выделяемую энергию в форме АТФ и НАДФ - это и есть катаболизм. Эта энергия и другие питательные вещества в дальнейшем используются для синтеза необходимых клетке веществ - это уже анаболизм. После выполнения своей функции, эти вещества вновь будут разрушены - снова катаболизм. Но при чем здесь кислота-катаболизм и щелочь-анаболизм? Они происходят постоянно и одновременно, абсолютно безотносительно к рН в клетках и уж тем более рН междуклеточного пространства! И почему катаболизм- это плохо, а анаболизм - хорошо? Без одного не будет другого, и наоборот. Короче, опять наукообразная чушь.
Да, и про кислотные «отбросы». Кислотный продукт метаболизма всего один - углекислый газ, но он прекрасно удаляется кровью и выводится через легкие. И, кстати, существует и щелочной «отброс» метаболизма, аммиак. А вот он как раз действительно очень опасен, почему немедленно перерабатывается в мочевину и постоянно удаляется из организма через почки. Отказ которых означает быструю и неминуемую смерть от так расхваливаемой авторами щелочной среды. Более того, растворенный в крови «кислотный отброс» углекислый газ играет роль буфера, т.е. поддерживает то самое pH, о котором так пекутся авторы.
Тогда какие же кислотные отбросы имеются в виду? Трудно уследить за полетом мысли авторов, не удосужившихся поименовать эти самые зловредные кислоты. Если это молочная кислота, образующаяся из глюкозы в отсутствие кислорода, то никакая вода там не поможет – клетки потом сами с ней справляются при восстановлении доступа кислорода. Если имеется в виду ацидоз при диабете – там уже не до щелочной воды, нужны более действенные меры (вплоть до диализа). Если же имеется в виду обычный здоровый человек, там никаких излишних кислот не наблюдается. Посему позволю себе предположить, что авторы где-то прочли про цикл лимонной кислоты, и обилие в нем разнообразных кислот и навело их на умную мысль. Если это так, то здесь мы опять имеем дело с передергиванием фактов. Во-первых, кислоты эти существуют в клетках в форме своих нейтральных солей - так, например, поваренная соль есть производное соляной кислоты, но она отнюдь не обладает кислотными свойствами. Во-вторых, образовываясь, они тут же распадаются в циклическом процессе и никогда внутри клеток не накапливаются. В третьих, существуют они лишь внутри внутриклеточных органелл митохондрий, не попадая во внутриклеточное и уж тем более межклеточное пространство. Короче - псевдонаучный бред, рассчитанный на безграмотность читателя.}

The human body has tremendous healing power if properly nourished. Good water is the single most important nutrient for sustaining human life. The quality of our drinking water is steadily deteriorating because of pollutants, pesticides and acid rain. Human blood must maintain a pH of7.35 to 7.45 to sustain life. Body fluids should be 7.1 to 7.8 alkaline. This can be checked with a simple saliva test using litmus paper and a color chart. They can be purchased from HTN or some drug stores.
Человеческое тело имеет изумительную самозалечивающую способность, если его правильно питать. Хорошая вода является единственным наиболее важным питательным веществом для длительной человеческой жизни. Качество нашей питьевой воды существенно ухудшается из-за загрязнений, пестицидов и кислотных дождей. Человеческая кровь должна поддерживать pH от 7.35 до 7.45 для нормальной текучести. Жидкости тела должны быть 7.1 до 7.8 щелочными. Это можно проверить обычным тестом слюны используя лакмусовую бумажку и цветную диаграмму. Их можно купить в HTN или некоторых аптеках.
  {Ешь вода, пей вода... Опять набор местами правильных фраз без малейшей смысловой нагрузки и связи. Да, вода должна быть чистой. Но ее ощелачивание и добавление кальция кораллами отнюдь ее не очищает, как это видно из предыдущего текста. Да, кровь поддерживает оптимальное pH, но не за счет питьевой воды - надеюсь, авторы не имеют в виду, что выпитая вода попадает прямо и непосредственно в кровь? Да, слюна слегка щелочная, поскольку ферменты слюны лучше всего работают в этой среде; этот факт общеизвестен и вовсе не обязательно покупать лакмус у написавшей эту чушь HTN, чтобы это еще раз проверить за свой счет. Тщательно пережевывая пищу, мы начинаем процесс пищеварения прямо во рту за счет действия ферментов слюны. Но затем все съеденное и выпитое попадает в желудок, где смешивается с желудочным соком, имеющим pH 2. Одна капля этого сока (0.02 мл) содержит 0.0002 мг ионов водорода, что в четыре раза больше, чем литр воды со слабощелочным pH=7.3. Одна эта капля снизит pH этого литра воды до 6.7, то есть сделает ее кислой! (Напоминаю, кальций не имеет буферной емкости и не поддерживает pH при добавлении кислот и щелочей). Таким образом, после прохождения сквозь желудок никакого эффекта кораллового кальция уже не останется, независимо от того, поплевали вы предварительно на лакмус, или нет.}


By daily drinking 1.5 liters or more of good water treated with a single packet of Coral Calcium, the body can be helped to maintain a healthy pH. The result being an increase in your oxygen levels, and nutrients and supplements become more bioavailable to your system. This can help cleanse the kidneys, intestines and liver by breaking down heavy metals and drug residues in the body. Coral Calcium also contains various antioxidants that may help to protect the body from free radical damage. These minerals are ionic and immediately bioavailable to the body. Optimum alkalinity at the cellular level equates to optimum health.
Выпивая в день 1.5 литров или больше хорошей воды, обработанной одним пакетом Кораллового Кальция, организму можно помочь поддерживать здоровое pH. Результатом будет повышение уровня вашего кислорода, и питательные вещества и добавки будут более биодоступны для вашей системы. Это может помочь очистить ваши почки, кишечник и печень путем удаления тяжелых металлов и остатков лекарств из тела. Коралловый Кальций содержит также различные антиоксиданты которые могут помочь защитить организм от свободно-радикальных повреждений. Эти минералы являются ионными и немедленно биодоступны длятела. Оптимальная щелочность на клеточном уровне приравнивается к оптимальному здоровью.
  {При чем тут кислород? Какие тяжелые металлы будут удалены и каким конкретно образом - что-то я об этом ничего выше не писалось (уж не ртуть ли, содержащаяся в этих ваших кораллах)? Откуда взялись антиоксидантыв кораллах? Что за ионные минералы упомянуты- антиоксиданты или кальций? Какое вообще отношение имеет весь этот обещанный набор благ ко всему предыдущему тексту? Набор подобных вопросов, похоже, можно продолжать бесконечно.
Если это всё произойдет за счет ваших кораллов - так расскажите нам именно как это произойдет, а не травите насчет зловредного щелочного анаболизма. Но не рассказали ничего конкретного - ибо бред все это. Например, антиоксиданты- это вещества, способные нейтрализовать свободные радикалы; они сами являются химически весьма активными (например, витамин C). В мертвых остовах умерших давным-давно кораллов антиоксидантов не может быть физически. А если их добавили отдельно, то почему об этом умалчивалось?
А вот что точно будет от избыточного потребления толченых кораллов - это нарушение кальциевого обмена с последующим разрушением зубов, хрупкостью костей и камнями в почках.
Впрочем - стоп! А ведь ничего и не обещается! Фразы звучат дословно так: can be helped to maintain a healthy pH - можно помочь поддерживать здоровое pH; can help cleanse - может помочь очистить; may help to protect the body могут помочь защитить организм. Везде сослагательное наклонение - может оно вам и поможет. А может и не поможет, никто ведь не обещал; так что вы пока покупайте, а там посмотрите; на пустой карман легче думается. }

Health Technologies Network's innovative product line uses the latest scientific discoveries combined with the finest natural ingredients. Each of our products is designed to help Cleanse, Nourish and Balance the Body so we have the ability to maintain good health and resist disease.
Линия новых продуктов Health Technologies Network использует новейшие научные достижения в сочетании с высококачественными натуральными веществами. Каждый из продуктов создан помочь Очистке, Питанию и Балансу Организма с целью возможности поддерживать хорошее здоровье и сопротивление болезням.
{Во-во. Новейшие достижения по Очистке ваших карманов, Питанию наших контор и Балансу наших банковских счетов за ваш счет. ВСЕ ЭТО БЫЛО БЫ СМЕШНО, КОГДА БЫ НЕ БЫЛО ТАК ГНУСНО.}
  • CORAL CALCIUM - Exclusively by HTN
  • ASSIMILATOR - Digestive
  • ENDURA MAX - Energy Endurance
  • OPC OXI-GENIC - Cellular Health Well Being
  • M2000 SERIES - Metabolizer 2000-2000+2000XTRA
  • SILVER MAX - Anti-Bacterial Formula
  • ELIMINATOR - Intestinal Health Support
  • GOLDEN MAX - Total Body Health Benefit
  • MELATONIN - With OptiZinc
  • OMEGA 3/50 - Heart & Circulation Health Balance
  • HEALTH AIDS - Immune System Health Promoter
  • DENTAL MAX - Oral Health Reinforcer
  • GOLDEN RE-LEAF - Topical Spray Application
  • GOLD STIC - Stimulant Free/Natural Energy Booster
The benefits of Coral Calcium are not only health related. The business opportunity is unmatched. Wholesale purchasing, direct ordering, and a generous compensation plan. There is no minimum product order, just order what you need. Receive paid commissions on every sale, just sponsor one member. This can result in an incredible business opportunity with a stable, solid and large monthly income.
Выгоды от Кораллового Кальция связаны не только со здоровьем. Это также и несравненная возможность для бизнеса. Покупка больших партий, прямые заказы и хороший план компенсации. Не существует минимального размера покупки, покупайте сколько вам надо. Получайте комисионные на каждой продаже, если вы предоставите одного нового покупателя. Это может выразиться в необычайной возможности для бизнеса со стабильным, твердым и большим месячным доходом.

{Ищите нам дураков, желательно еще глупее вас...}

Студент Паша
alex_362

          Паша був з катеґорії "вічних студентів", які постійно завалюють сесію, весь час щось доздають-перездають і переходять з академки в академку, закінчуючи один курс за кілька років. Він прибився до нас десь під кінець першого курсу, а на другому знову зник, вигулькнувши серед молоді ще через пару років. Не те, щоб він був повним диваком, але й цілком нормальним його теж важко було назвати. Існує такий тип людей, які частково залишилися в дитинстві і часами поводять себе не дуже адекватно з точки зору оточуючого світу. Ось, наприклад, свідком чого довелося бути колись мені.

            В літню сесію перед екзаменом з фізики мати непомітно поклала йому до кишені п'ять рублів - "на щастя". Паша жив на Русанівці, недалеко від Лівобережної. Він вийшов з під'їзду, гордо засунув руки в кишені, щоб з незалежним виглядом піти до метро - і в одній із них раптом знайшов гарний папірець. Дістав його, зрадів, і пішов далі, граючись цим папірцем, зображаючи з нього чи то метелика, чи то літачок. Місце для забави було вибране не самим найкращим чином - якраз коли Паша переходив місток через один з Русанівських каналів, п'ятірка випорхнула з його рук і повільно опустилася на воду. Течії в тому місці не було, тож вона залишилася собі синіти на поверхні, потихеньку намокаючи і загрожуючи незабаром втопитися. Паша зрозумів, що втрачає не лише примарне щастя, а й цілком конкретні гроші, тож спустився під місток, знайшов якусь палицю і намагався підгребти нею банкноту до себе - даремно, палиця лише плескала по воді, розкидаючи гарні бризки. Якби не екзамен і гроші, Паша непевне побавився б так з півгодини, але тут довелося діяти швидше, тим більше що збоку п'ятірку вже майже не було видно. Пересвідчившись що вода, яка щойно ляпнула йому в обличчя, не така вже й холодна, Паша прийняв єдине правильне рішення - роздягнувся під містком до трусів і поліз у воду. Канал не був аж занадто глибокий - так, по груди, тож намокли лише труси. Вертатися додому в такому стані не дуже хотілося - адже це теж погана прикмета, але і йти на екзамен з мокрими штанами теж якось не пасувало. Тож Паша заліз ще глибше під місток, зняв і викрутив труси, поклав їх до кишені і попрямував до метро, цього разу вже без пригод.

            Фізику нам читав Шияновський - досить таки непересічна особа. У нього ніколи не було з собою жодних записів чи конспектів - лише довгий затріпаний папірець, на якому були записані назви розділів. Раз на кілька лекцій він діставав його з кишені, пересвідчувався що говорить по темі - і далі йшов театр одного актора, дійсно цікава і змістовна розповідь. Ходив жарт, що якщо той папірець вкрасти, то він розгубиться і лекцію відмінить. А ще він був чемпіоном країни з шахів за листуванням - виявляється, було й таке змагання. На екзаменах він періодично вибігав палити, прихоплюючи з собою і асистента, а повертаючись завжди щось голосно казав під дверима - словом, якщо ти хоч трохи знаєш, про що в твоєму питанні йде мова, то якось можна було викрутитися. Але була в нього й одна не найкраща зі студентської точки зору особливість - нахабно списувати в своїй присутності він не дозволяв, тому всі шпаргалки треба було заховати ще до кінця перекуру.

            Паша дістався на екзамен вже десь перед його закінченням, взяв квиток і пересвідчився, що перше ж питання вперше бачить. Дочекавшись перекуру, зашепотів на весь клас "Горю! У кого є маґнетон Бора?" Хтось з дівчат кинув йому бомбу (це така шпаргалка з готовою відповіддю на певне питання. Умільці примудрялися просто діставати правильні бомби з підшитої до піджака потайної кишені й нахабно відповідати прямо по них, навіть не переписуючи - але то вже був вищий пілотаж), він схопив її і радісно почав списувати - але тут під дверима пролунав голос Шияновського. Довелося засунути рятівний папірець до кишені і чекати на черговий перекур. Який, проте, ніяк не починався - або сигарети закінчилися, або Шияновський вирішив добити всю групу і йти собі додому.

            Черга відповідати невблаганно наближалася, і Паша вирішив помирати з музикою - засунув руку в кишеню, зім'яв бомбу в кулак, дістав його і поклав перед собою. Досить невдало - чи то від нервів, чи від відчуття власної хоробрості він гупнув кулаком по столу так, що всі навколо підскочили. Шияновський все зрозумів, сумно зітхнув, встав і підійшов до Паші: "Так. Що у вас в руці?" Вся Пашина хоробрість моментально випарувалася, і він вирішив будь-що знищити докази свого злочину - тож моментально засунув папірець до рота з чітким наміром його проковтнути. Шияновський явно не очікував на такий розвиток подій і мабуть подумав, що ось зараз цей придурок прямо тут і вдавиться - тому почав його вмовляти: "Не їжте цю гидоту, виплюньте!" Паша покірно погодився, тим більше, що ковтати папір він спробував перший раз в житті і це виявилося не так вже й смачно - тож засунув пальці до рота і дістав звідти вже досить пожовані п'ять рублів. Після досить довгої німої сцени Шияновський сказав: "Знаєте що, давайте ви викладете все з кишень, щоб воно вам не заважало готуватися." Паша зітхнув, покірно засунув руку в кишеню, дістав звідти ще мокрі труси і поклав їх перед собою на парту. Шияновський ще більше остовпів, потім мовчки повернувся і сів за свій стіл. Тут якраз надійшла моя черга - я сів перед ним і почав щось розповідати, але в мене склалося таке враження, що він мене зовсім не чує, а ошелешено дивиться на Пашу, намагаючись зв'язати до купи всі події, свідком яких довелося щойно стати. Що ж, була й мені від Паші користь - я досить легко отримав свої п'ять і помчав до гуртожитку, де на мене чекав приятель з пляшкою і банкою кабачкової ікри ("Нею легко ригається"). А Паша, схоже, настільки здивував Шияновського, що якимось чином все ж вимучив свій трояк і навіть перейшов з нами на другий курс,на якому, проте, знову зник.


Возвращение к Библии: о постном и кошерном І.
alex_362
      Как-то взял я в руки церковный календарь и от нечего делать сосчитал, сколько именно дней в году необходимо поститься православному. Цифра вышла потрясающая – 196 дней, то есть большую половину времени нужно либо ограничивать себя в еде, либо вообще ложится спать на голодный желудок. Почему-то вспомнилось, что в США по количеству самоубийств на душу народонаселения лидирует Сиэтл (штат Вашингтон), и психологи объясняют этот факт тем, что в этом городе двести дней в году идет дождь. Поэтому склонные ко всяческим ипохондриям личности впадают в депрессию и решают решить все свои проблемы таким вот нестандартным способом. Интересно, способно ли ограничение в еде в течение тех же двухста дней привести к аналогичному результату? Или, может, цель тут иная – раз уж народ и так голодает, так пусть хоть по крайней мере делает это за идею?
       Но если серьезно – не очень-то понятно, откуда именно появилась сама идея поста и вообще пищевых ограничений, которые являются неотъемлемой частью практически всех религий. Ведь в теории вера должна касаться исключительно духовной сферы и не опускаться до таких материальных мелочей, как содержимое желудка. А вместо этого мы имеем кучу запретов, многие из которых как будто и созданы лишь для того, чтобы их нарушать– и, соответсвенно, всегда ощущать чувство глубокой вины на исповеди. Начинается это с момента рождения – мы как будто бы по самому факту собственного появления уже несем на себе первородный грех, который необходимо соответствующим образом отмалывать и открещивать. (Прекрасный подход – точно так же в совковые времена мне сызмальства вставляли, что я имею массу неоплатимых священных долгов перед Фатерляндом лишь потому, что мне „посчастливилось” появиться на свет в этом Богом проклятом уголке мира). При этом если потребовать от попа конкретных подтверджений по вопросу о греховности факта роджения человека, он начнет туманно ссылаться на греховность всего телесного вообще – то есть получается, что лучше бы нам не рождаться, не есть, и вообще не дышать. Из конкретных же аргументов приводится разве что упоминание в священном писании о грехе первых людей – хотя принцип коллективной ответственности всех потомков за совершенное много тысяч лет даже не преступление, а непослушание, звучит слишком уж дико и не подходит ни под какие понятия о справедливости. И даже если считать Бога столь уж мстительным и злопамятным, как-то не удается провести хоть какую либо параллель между срыванием с дерева яблочка и процессом появления на свет каждого конкретного человека. Более того – мне так и не удалось найти ни в Ветхом, ни в Новом Завете каких-либо указаний на то, что сама идея родиться приналежит к смертных грехам (хотя, конечно, она в конце конца и приводит к смерти, но это происходит безотносительно к уровню праведности) или к грехам вообще. Наоборот, и там, и там лишь предлагается жить исключительно со своей женой, сам акт женитьбы церковь с удовольствием совершает, а предложение "плодитесь и розмножайтесь" после этого приналежит не кому нибудь, а Господу Богу. Вот и получается, что утверджение о греховности семейной жизни и процессов, направленных на продолжение рода – то ли ересь, то ли богохульство. Или просто удачный способ сделать всех виноватыми перед церковью...
      Ну что же, это така церковная традиция, ведущая начало еще с древних времен – скажем, в Шумере и Египте жрецам удалось занять исключительно привилегиированное положение, которое позволяло им ничего не делать и при этом всё иметь. И поддерживалось оно не силой оружия или страхом перед богами, а вполне конкретными вещами – их умением предсказывать разливы рек, от воды из который зависела там вся жизнь. Так что уже и в те далекие времена такая вещь, как наука, оказывалась весомей простой грубой силы, и позволяла ее носителям беспечно жить за чужой счет. Нечто аналогичное произошло и у древних ариев: поки они с боями переселялись из Украины в Индию, главной кастой у них были кшатрии-воины; но последующий переход к мирной жизни привел к постепенному (и не всегда мирному – читай священные индийские книги, в которых как раз и описываются эти древние битвы) захвату власти брахманами-священниками. Но развитие общества как правило приводит к выходу знаний за границы священного круга – и вот в древних Греции и Риме власть стала уже полностью светской, а священники деградировали так, что влияние всяческих пифий и оракулов распространялось лишь на ограниченный круг тех, кто им верил (что похоже на современных гадалок). У древних израильтян тоже произошло отделение церкви от государства: сначала ими правили пророки, но потом народ захотел иметь царей. Передача власти там также происходила весьма драматически: пророк Самуил, бестолковых детей которого как раз и хотели отстранить от власти, сделал всё возможное, чтобы этого не случилось. И хотя в ответ на всеобщее требование он и помазал на царство Саула, но потом пытался его дискредитировать всеми возможными способами (вплоть до провоцирования раскола тайным помазанием Давида); впрочем, безуспешно – началась эпоха царей. Но его потомки через несколько веков всё же смогли взять реванш: когда колено Иуды возвратилось из Вавилона в Палестину, там были восстановлены порядки, при которых священники стали первой и последней инстанцией, которая контролировала всю жизнь одиноверцев. Они как будто бы действовали на основе Торы (Ветхого Завета), но на самом деле начали проводить творческое развитие учения, создавая кучу часто бессмысленных запретов и предписаний, обязательное выполнение которых и стало подменять собой веру. При этом сами священники-фарисеи, как и каждая контролирующая инстанция с никем не ограниченными полномочиями, не отягощали себя персональным исполнением всех правил – ведь их святость гарантировалась собственным статусом, а попытки бунта против их всевластия выставлялись ими как бунт против Бога. Со временем фарисейское толкование веры Ветхого Завета оформилось в Талмуд, знаменитый не только попыткой регламентирования всех сфер жизни вообще, но и наличием взаимоисключающих предписаний по одному и тому же вопросу. Поэтому человек вынужден постоянно что-то нарушать, а раввин благодаря этому всегда может держать его на крючке потенциального обвинения в неверии и безбожничестве. Иисус, собственно, и выступил против фарисеев и их лицемерия, настаивая на возрождении веры в ее первичном духовном смысле в противовес показательному исполнению надуманных предписаний. Поэтому утверджения современных иудеев о том, что их нынешний иудаизм как будто бы и есть самой истинной и древней верой, а христианство и ислам – лишь вовремя не уничтоженные иудейские ереси, не совсем правильно – точнее, совсем неправильно. Древняя вера в единого Бога, основы которой были записаны в Ветхом Завете, исчезла вместе с утраченными одинадцятью коленами Израилевыми. Современный иудаизм – это лишь ее перекрученная талмудистами интерпретация, к тому же даже и не самая древняя: ведь окончательное оформление она получила с написанием Талмуда только в V веке, через несколько столетий после рождения Иисуса и написания Нового Завета и почти одновременно с написанием Корана. Так что именно христианство и есть первым и непосредственным продолжением веры в единого Бога, а иудаизм, как и ислам, – ее более поздние толкования.
       К сожалению, одна и та же вещь может быть использована как во благо, так и во зло – именно так ученые сначала разработали ядерный реактор, а уже потом политики сбросили ядерные бомбы на головы мирных людей. И с христианством результат иногда оказывался несколько противоположным – в средневековой Европе из чистой веры оно превратилось в тот же государственный орган надсмотра над населением, а крестоносцы во имя любви к Спасителю активно истребляли не только иноверцев (что тоже ужасно, но по крайней мере могло иметь хотя бы какое-то объяснение), но и восточных коллег по своей же вере. Что поделаешь – похоже, зло действительно существует в самой человеческой природе; Иисус лишь указал на способ его обуздания, но оставил вибор за самим человеком. И в основе всех этих интерпретаций веры и дополнительных предписаний сначала лежало искеннее намерение ограничивать это зло – но благими намерениями выстелена дорога сами знаете куда.
       Где-то в той же плоскости „подзаконных актов” находятся и требования по вопросам соблюдения поста. Ну не приказано в Евангелиях голодать каждую среду, пятницу, или семь недель перед Пасхой, именно тогда, когда Сыном Божиим творились самые большие чудеса – и не завещал нам Иисус именно таким образом отмечать свою физическую смерть и последовавшее воскресение. Скорее наоборот: когда фарисеи начали укорять Его, что апостолы не придерживаются поста, Он ответил, что им не пристало этого делать, пока Иисус с ними. Да и сами требования по поводу постов в разных ветках христианства существенно отличаются – у католиков он менее строгий, а протестанты вообще не ограничивают себя в качестве еды, но лишь в количестве. Такие отличия могут свидетельствовать лишь о том, что причины поста находятся за пределами религии, скорее за всё в дохристианских традициях. А уже потом эти традиции были включены в канон – как говорят американцы, “if you can not beat them, join them”(не можешь победить – присоединяйся).
       Точно так же когда-то празднование в честь языческого бога Коляды в день зимнего солнцестояния было поглощено христианским Рождеством. А поскольку народ всё равно продолжал петь свои древние песни-колядки, то их текст был соответствующим образом подкорректирован уже в XVII столетии (через 6 веков после крещення Руси!) бурсаками из Киево-Могилянской Академии. Еще позже нечто подобное делали и комуняки, заменяя в официальной версии знаменитой „Добрий вечір тобі, пане господарю” „Сына Божьего” на „Новый год”. Так что от бога зимнего Солнца Коляды, который поворачивает Круг Сварожий к Весне, осталось лишь само название „колядки”, а также еще одно слово, которое из латыни попало во все языки мира. В давние времена слово „коляда” звучало как „коленда” - потом, как и в слове „вятичи” в нем произошел переход ен→ę(буква ѧ)→я; а поляки все еще так и говорят kolęda. У римлян календа означало первое число каждого месяца, а буйным праздником январских календ отмечали новый год. Писалось это слово несколько необычно для латинского языка: „kalenda” вместо „calenda”. Эта особенность объяснялась вроде бы греческим происхожденим слова, хотя у самих древих греков календ не было – латинская фраза „ad Kalendas Graecas” „до греческих календ” означала что-то типу „до второго пришествия”. Существует утверждение, что именно это празднование январских календ потом было перенято у римлян славянами и отразилось в форме Коляды. На самом деле это очередная сказочка поклонников всяческих „норманнских теорий”, по которым славяне вообще не имели никакой своей истории, а только то и делали, что зазывали, перенимали и запивали. Эта неполноценность всегда распространялась из Росии, и недаром – ведь собственной истории Московия не имела, а той, которую и имела, можно было разве что стыдиться. Вот и перевиралось всё, что возможно, пытаясь по крайней мере выставить дураками не только себя и хоть этим хоть как-то возвыситься в собственных глазах. Скажем, как в сказочке с „призванием” князей: ну не хотели славяне воевать или отдавать своих сыновей в воины, ведь у них и дома работы было предостаточно, а мечем размахивать и чужую кровь проливать считалось занятием недостойным. Вот и нанимали всякий сброд, чтобы нашу землю охраняли от таких же бродяг. Где-то там в каких-то нормандиях эти разбойники может и обьявляли себя героями, а для киевлян или новгородцев они были лишь проплаченными бандитами, которых при плохом исполнении обязанностей могли запросто прогнать из города. Нанимали не только варягов – так, гвардия Великого князя Литовского начиная с Витовта состояла из туркоязычных караимов, которые жили в крепости Тракай (откуда пошло и название города). В Киевской Руси также нанимали степняков, которые поселялись на южных рубежах страны и защищали их от недавних единоплеменников – в память об этом остались на Киевщине села Половецкое, Малополовецкое, Великополовецкое, Большая и Малая Солтановки. Так что не возникла Киевская Русь благодаря туркам или варягам, а лишь использовала их как сабельное мясо – а вот Московия действительно поднялась исключительно благодаря монголам и татарам, для сокрытия чего и придумыватся всякие побасенки.
      Точно такой же выдумкой есть и то, что восточные славяне переняли обычай колядовать у римлян – просто потому, что сделать это они не могли физически. Ведь у славян пение колядок распространилось исключительно территорией расселения древних русинов, то есть современной Украиной и Беларусью (потом этому слегка научились и русские с поляками поляки, но у них этот праздчик гораздо менее распространен и как раз здесь явно привнесен извне). До города Рима отсюда немного далековато, так что его вездесущие и всезагребущие ручки сюда не достали – остановились в Дакии, которая теперь называется Румынией. И местное православное население переняло от римлян всё, даже язык и название (Romania происходит от Roma, Рим), но ни о каких колядках там слыхом не слышивали – так что совсем не понятно, как празднование календ могло обойти полностью латинизированных румынов, но прижиться у не знакомых с римлянами славян. Да и временные рамки совсем не стыкуются – Римская империя стала христианской еще в IV столетии, и с поганскими обычаями в ней стали бороться с такой же беспощадностью, как до того с христианскими; а еще через столетие прийшли вандалы и Рима не стало вообще. Где жили в это время восточные славяне не очень понятно, но явно не в орбите интересов Римо – иначе о них осталось бы в древних хрониках гораздо больше информации, а может их даже ожидала судьба даков. Остается, правда, еще одна версия по поводу возможного влияния Рима через своего греческого наследника Византию, от которой восточные и южные славяне переняли действительни очень много – но , как уже упоминалось, у греков ничего такого как календы не было, поэтому этот канал обменa информацией тоже исключается.
      (Можно, правда, предложить несколько более экзотических версий – например, имя вандалов слишком уж напоминает западных славян венедов, которые позже стали словенами и вятичами – так может именно они и принесли календы восточным славянам после завоевания ими Рима? Не стоит забывать и про город Венецию, который судя по названию целиком мог бы быть древней столицей венедов – а поскольку древние венецианцы контактировали с латинянами, далее можно провести ту же самую цепочку. Ну а для любителей совсем уж помечтать стоит вспомнить о древнем населении Италии, которое римляне звали этрусками. Происходжение их до сих пор не понятно, но их собственное имя наводит на мысли, ибо называли они себя не просто так, а „расены”. Уж не у расенов ли переняли латыняне праздник календ (а совсем не у греков, которые его просто не имели), а другие потомки расенов, русины, его просто сохранили? В свете последней идеи Энеида Котляревского начинает казаться не такой уже и фантастикой...)
      Точно так же, как и коляду, празднования на день летнего солнцестояння на честь бога летнего солнцеворота, покровителя брака, любви и продолжения рода Купала (уж не родственник ли римскому Купидону?) христиане присоединили ко дню Ивана Крестителя, который в народном понимании крестил Иисуса методом купания в Иордане, поэтому Купало иногда становился Купайлом. Кстати, обычай зажигать в ночь на Купала костер и перепрыгивать через него явно перекликается с многократно осужденным в Ветхом Завете обычаем переводить детей через огонь - очевидно, он был распространен серед филистимлян и происходил из тех же арийских верований, что и у славян.
       Аналогичная ассимиляция очевидно случилась и с постами: славяне-земледельцы имели определенные традиции употребления пищи, которые после появления христианства были им адаптированы. Однако невооруженным взглядом видно, что все эти традиции привязаны не к церковному, а к земледельческому календарю. В апреле начинают сеять, и перед этим проходит Великий пост длинной в 7 недель – совершенно логично, впереди много тяжелой работы, так что переедание ни к чему хорошему не приведет (да и запасов пищи после зимы могло остатьться не так уж и много). В апреле-мае идет сев и нет никаких пищевых ограничений, но по его окончании появляется первая зелень и овощи, которые нужно и полезно употреблять – и вот в июне начинается Петров пост, от 3 до 6 недель перед 12 июля. Посля этого идет жатва, во время которой опять разрешено есть всё. В конце лета есть еще небольшой (всего 2 недели) и не очень строгий Спасов пост, далее идет завершение летних работ, начинается пора свадеб и отдыха – тут снова никаких постов. Но нужно во всем знать меру – так что с конца ноября и до Рождества идет 6 недель Филипова поста. А дальше придходит настоящая зима, во время которой не до постов, ибо можно и замерзнуть – а потом весь цикл повторяется снова.
      Если со временными рамками постов всё более-менее понятно, то вполне логично предположить, что и характер пищевых ограничений тоже обусловлен предыдущим опытом и должен иметь рациональные обоснования Давайте попробуем отыскать не только рациональное, но и научное объяснение всех этих предписаний, главное из которых – не употреблять во врема поста ничего, что происходит от теплокровных животныx. И, поскольку придется слегка окунуться в омут биохимии, при желании можете опустить три следующих абзаца.
      Начать придется немного издалека, а именно от момента появления жизни на Земле. Живые организмы появились тогда, когда первая клетка отделила себя от окружающего мира тоненькой мембраной. С этого момента всё живое, от мельчайших бактерий до нас с вами, состоит из клеток (о вирусах сейчас не будем, ибо так и не понятно, действительно ли они имеют право называться живыми существами). Именно мембрана и позволила появиться первой клетке, всё остальное произошло потом благодаря эволюции. Основой мембран служат весьма интересные молекулы под названием липиды, которые могут иметь различную структуру, но их общая идея всегда одинакова. Своей формой молекула липида напоминает комету с двума хвостами: она состоит из двух длинных молекул жирных кислот, которые присоединены к маленькой заряженной голове. Жиры не смачиваются водой (почему их и не смоешь без мыла) и вообще предпочитают с ней не контактировать, а вот заряженные частицы воду любят (поэтому сделанная из заряженных ионов соль прекрасно в воде растворяется). Наличие в молекулах липидов двух частей с противоположными свойствами вызывает их особое поведение в воде: жирные хвосты пытаются от нее спрятаться, а заряженные головы – наоборот, идут в воду. В результате получается двойной слой, в котором хвосты соседних молекул уложены в ряд, два таких паралельных ряда концами своих хвостов касаются один одного (а значит вода их не достигает), а головы с двух сторон выставлены в сторону воды. Боковые молекулы этой структуры все же окажутся расположенными жирной стороной к воде, и чтобы им окончательно спрятаться липидный двойной слой способен сам по себе замыкаться в маленькие шарики – вот и имеем самую простую клетку, где содержимое отделено от окружающей среды тоненьким липидным слоем. Который хоть и еле заметен, но тем не менее никого чужого не пропускает – потому что всё то, что растворяется в воде, не любит жира, и наоборот. Так что ни одна молекула просто так через мембрану не пройдет, а для пропускания в клетку именно того, что надо, существуют специальные каналы.
       Еще один класс липидных соединений составляют жиры. Вот о них знают все, ибо это наиболее еффективный способ накопления энергии: они дают при сгорании 9 килокалорий на грамм, тогда как протеины и углеводы – лишь 4. Структура жиров весьма схожа с липидами мембраны – но у них молекула имеет уже три хвоста, а голова не несет никакого заряда, так что вся молекула жира не любит воды. Всем также хорошо известно о двух типах жиров - твердые животные (сало) и жидкие растительные (постное масло). Отличаются они по своему химическому составу: в животных жирах молекулы жирных кислот имеют лишь простые связи (их називают насыщенными), так что их три хвоста имеют форму длинных ровных цепочек, которые можно легко уложить в красивую простанственную структуру – именно поэтому сало при нормальных условиях твердое. В растительных жирах молекулы жирных кислот содержат одну или несколько двойных связей (их называют ненасыщенными), которые изгибают молекулу и она уже не способна создавать нечто похожее на правильный кристалл – поэтому постное масло жидкое. Я вспомнил о жирах потому, что их жирные кислоты такие же, как в липидах мембраны и ведут себя весьма похоже. Мембрана клетки должна быть достаточно прочной (как сало), но и не должна стать жесткой, а быть жидкой (как постное масло) и не замерзать, ведь клетке необходимо пребывать в постоянном движении. Чтобы соответствовать всем этим требованиям, молекулы липидов в наших клетках всегда имеют два разных хвоста: один насыщенный, как в сале (который обеспечивает одинаковую толщину и стабильность мембраны), а другой - ненасыщенный, как в постном масле (котрый не дает ей замерзнуть и удерживает жидкой и подвижной). Вот такая простая и элегантная структура – которая, кроме архитектурных, выполняет еще и защитные функции. Дело в том, что двойные связи ненасыщенных жиров химически весьма активны и способны реагировать с агрессивными молекулами, которые в случае проникновения их в клетку принесли бы там огромный вред. Если рядом с клеткой появится какой-нибудь сильный окислитель типа хлора, озона или свободного радикала, ненасыщенная часть липида прореагирует с ним и спасет клетку – но при этом потеряет одну из своих двойных связей, что при сильном поражении способно привести к замерзанию мембраны . Поэтому ненасыщенные жиры с несколькими двойными связями (их называют полиненасыщенными, а еще зовут научным именем ω-3, омега-три жирными кислотами) защищают клетку гораздо эффективнее. Наш организм способен синтезировать молекулы лишь с одной ненасыщенной связью, а более полезные полиненасыщенные приходится получать с пищей (они еще называются незаменимыми кислотами). Находятся они в основном в рыбе и постном масле - больше всего в подсолнечном, есть еще и в кукурузном, а вот в широко разрекламированном оливковом их очень мало. Как уже видим, именно рекомендованнная в пост еда содержит вещества, полезные для мембран наших клеток.
      Но и это еще не все. Существуют также и другие классы липидов, и об одном из них все мы слышали очень страшные вещи. Зовут его холестерол (по старой терминологии холестерин), и именно им нас периодически пугают врачи и диетологи. Соединение это нам весьма необходимо, так как выполняет в организме несколько важных функций. Именно из холестерола синтезируются половые гормоны, которые контролируют развитие нашего тела и делают мужчин мужчинами, а женщин женщинами. Из него образуются желчные кислоты, без которых мы не в состоянии нормально переваривать еду и усваивать из нее жиры. Отдельные молекулы холестерола встраиваются в мембрану и создают там островки, на которых собираются те самые каналы, которые обеспечивают взаимодействие клетки с окружением. Им выполняется еще одна функция, о которой не очень часто вспоминают – молекулы холестерола понижают упорядоченность мембраны и не дают ей замерзнуть, если в ней вдруг становится слишком мало ненасыщенных кислот. Как видим, холестерол необычайно важен, но, к сожалению, для его переноса по организму используется механизм, который нельзя назвать наилучшим. Мы усваиваем холестерол из еды или синтезируем его в печени, дальше он присоединяется к специальным носителям-липопротеинам и разносится по крови. Как и другие жирные вещества, холестерол легче, чем вода, поэтому загруженные им липопротеины имеют меньшую плотность (их называют липопротеинами низкой плотности, или LDL, low density lipoproteins). И, к сожалению, отдельные молекулы холестерола способны соскочить с этого носителя и прицепиться к стенке кровеносного сосуда, особенно если там уже есть что-нибудь жирное. В результате при наличии в крови слишком большого количества LDL могут происходить очень плохие вещи. Сосуды могут просто покрыться изнутри жирным слоем холестерола – это называется атеросклерозом и приводить к нарушению кровообращения и высокому давлению (сердце начинает качать больше крови, так как она не доходит куда надо); а еще холестерольная бляшка может оторваться и просто закупорить артерию, и если эта артерия питала сердце – последствия будут трагическими. Именно поэтому высокий уровень холестерола в крови связан с повышенным риском для здоровья. Но не какого-либо холестерола – дело в том, что те же липопротеины переносят также и отработанные молекулы холестерола назад в печень; такие молекулы имеют бóльшую плотность (их зовут HDL, high density lipoproteins) и не только не вредные, а как раз наоборот – они даже способны подхватывать отдельные молекулы холестерола, предупреждая этим атеросклероз.
       Тема опасности, которая может исходить от холестерола (собственно, от способа его транспортировки), поднималась уже неоднократно, каждый раз превращаясь в безграмотную и крикливую компанию без особых позитивных последствий для здоровья населения. Что поделаешь – вопли и пляски вокруг науки поднимаются в основном дилетантами, и результат оказывается вполне соответствующим уровню их интеллекта. Как пример можно привести всем широкоизвестного Эйнштейна, который был простым плагиатором и вульгарно списал свои открытия у Максвелла и Пуанкаре. Но желтая пресса подняла вокруг него бешеный визг, и вот уже каждая кухарка что-то такое слышала про какую-то его теорию (а еще эта кухарка может руководить государством – но это уже ария от другой пропагандистской машины), а значит этого двоечника, неспособного даже выучить английский (он одолел не более полутысячи слов), всенародно провозгласили гением. Аналогичной сенсацией стало открытие в середине прошедшего столетия холестерольной опасности, результатом которой стали советы популяризаторов от науки исключить из рациона вообще всё, что его содержит. Под запрет попали яйца, мясо, масло – кстати, эти продукты как раз и не употребляются во время поста, но ведь пост носит лишь временный характер, а тут дело шло о полном вегетерианстве. Но дальнейшие исследования показали, что уровень холестерола в организме при таком ограничении уменьшается незначительно (а вот анемию и дистрофию получить можно запросто) – то, что не получили с едой, синтезируется в печени, ибо организм его всё равно требует. И вот уже предлагается исключить все углеводы, из которых собственно и синтезируется холестерол – появляется так называемая диета Аткинса. При этом человек еще и достаточно быстро худеет, но достигается это ужасной ценой: в организме происходит переход на метаболизм, характерный для диабетиков (например, в крови начинает синтезироваться ацетон), что в перспективе приведет ко всем последствиям этой болезни – дегенерации нервной системы, слепоте, почечной недостатности, медленному заживанию ран... А вот недавно мы получили новейшую напасть под названием липитор – препарат, способный блокировать синтез холестерола в печени и таким вот образом всё же уменьшить его общий уровень в крови. Тот факт, что при этом постепенно уничтожается и сама печень, и все клетки организма, которые требовали помощи в виде холестерола, во внимание пока не принимается, но я убежден – скоро эту отраву (кстати, сейчас это наиболее приписываемый в мире препарат!) запретят, ибо лечит она не болезнь, а ее последствие.
       А возможность решения проблем, связанных с холестеролом, всё же существует, и предоставляется она не чем-нибудь, а как раз теми длинными постами в несколько недель. Традиционно при этом разрешается растительная еда, постное масло и рыба, но исключается из рациона всё, что происходит от теплокровных тживотных – мясо, сало, молоко, масло, сыр... Напомним – все эти запрещенные продукты содержат в себе холестерол и насыщенные жиры; последние используются организмом как топливо, а также служат для накопления им энергии. К сожалению, мы генетически запрограммированы на ожирение (при длительном отсутствии еды когда-то выживали те, кто содержал в себе больше жировых запасов), так что избавиться от лишнего веса в современных условиях жизни всегда полезно. Но тут существует парадокс: казалось бы, при простом ограничении объема потребляемой пищи организм должен бы был начать использовать ранее накопленный жир, и мы должны бы похудеть. Однако особенность нашего метаболизма такова, что мы способны перерабатывать жиры лишь при наличии в клетках углеводов - а именно из них в основном и состоит растительная еда. Как видим, одним из позитивных результатов поста становится потеря лишнего веса, что уже хорошо. Причем происходит это совершенно без издевательства над организмом - жир просто сгорает без остатка, а не превращается в ацетон. Но это не всё: употребление только постного масла и рыбы предоставляет организму возможность провести капитальный ремонт мембран. Употребление ненасыщенных (и особенно полиненасыщенных) жиров позволяет заменить ранее поврежденные окислением молекулы липидов. Это повышает их защитный потенциал, но главное - снижает потребность клетки в лишнем холестероле, который как раз и использовался для поддержания повредженных мембран в жидком состоянии. А значит безо всяких липиторов организм уменьшает выработку холестерола; а одновременный отказ от животных продуктов предупреждает и его поступление с едой. Результатом этого будет снижение содержания в крови того самого LDL, что соответственно уменьшит риск всяческих вызванных им неприятностей.
       Все это касается исключительно длительных постов, во время которых происходит существенная перестройка метаболизма. Однодневные голодовки в среду и пятницу не приводят до подобных результатам и носят скорее ритуальный характер. Так что если есть желание попробовать этот освяченный и веками проверенный способ поберечь здоровье (и, кстати, деньги) - вперед, через месяц как раз и начинается Великий пост. Только не пытайтесь за оставшееся время наверстать всё загодя.
                        (Окончание следует)

Возвращение к Библии: о постном и кошерном ІІ.
alex_362
                                                             (Окончание)
       А теперь давайте рассмотрим отношение к пищевой проблеме в других религиях. Они достаточно часто тоже накладывают ограничения, которые иногда можно объяснить совершенно прозаическими причинами.
       Например, у индуистов и буддистов корова считается священным животным, поэтому в отличие от других частей мира в южной Азии запрещено употреблять ее в пищу. Вполне возможно, что этот запрет имеет отношение к такой наследственной особенности, как непереносимость лактозы . Биологически все мы принадлежим к классу млекопитающихся, поэтому в раннем детстве употребляем исключительно молоко. Однако со временем некоторые из нас теряют способность это молоко переваривать – им от него становится просто плохо. Проблема этих людей состоит в том, что их организм с определенного возраста прекращает вырабатывать ензим лактазу, который разлагает молочный сахар (лактозу) и таким образом позволяет его усваивать. Вследствие этого лактоза остается в кишечнике, давая слишком много питания всегда присутствующим там бактериям – а дальше получаем полный спектр проблем с животом, которые лучше не описывать в смешаной компании. Подобные явления не так уж и редки – скажем, многие не усваивают сахариды гороха (последствия известны), а лично я не способен есть кашу из тыквы: через полчаса после ее употребления впечатление такое, будто проглотил то ли нож, то ли топор. Так что на Thanksgiving один из традиционных компонентов (pumpkin pie) на столе у меня отсутствует. Это трудно назвать действительно болезнью – скорее это проблема пищеварения, ведь кроме молока и тыквы существует масса других вкусностей. Передается такая особенность генетически, и вот что интересно – в Европе от лактозной непереносимости страдает менее 10% населения (я знал лишь одного такого человека – хотя, может, другие просто не признавались), а вот в той самой Азии, где корова стала священным животным, таких людей более 90%. То есть по сути там всё население не в состоянии употреблять молоко. Непонятно, что было первым – то ли неспособность большинства людей пить молоко привела к идее не трогать коров, то ли неупотребление молока исключило лактозную непереносимость из числа эволюцийнных факторов и она приобрела значительное распространение, но две эти вещи явно взаимосвязаны, так что это религиозное ограничение имеет целиком конкретную природу.
       Библия также ометилась по пищевому вопросу. Весь 11 раздел книги Левит посвящен позволеной и не позволеной к употреблению животной пище. Позже эти ограничения легли в основу идеи халяля в исламе и кашрута в современном иудаизме, хотя и подверглись там существенному переосмыслению. Сначала в Библии сказано: 3. Всякий скот, у которого раздвоены копыта и на копытах глубокий разрез, и который жует жвачку, ешьте.  Далее идут негативные примеры: верблюд, тушканчик, заяц и свинья не удовлетворяют обоим требованиям одновременно, поэтому поподают под это ограничение. Отметим, что таким образом было автоматически исключено из рациона всех хищников - что ж, и у нас тоже не принято есть волка печеного. Не будем обсуждать не очень распространенных в наших краях верблюда и тушканчика, да и зайцы для пастухов-евреев вряд ли были чем-то актуальным. А вот вопрос относительно свинини действительно интересный - за что же ее запретили? Ведь свинья всеядна, как и человек, поэтому свинина (кроме хорошего вкуса) имеет еще и наиболее приближенный к человеческому аминокислотный состав мяса, то есть она самая полезная - так что же не так? А, наверное, именно эта близость и стала проблемой. Вспомним, что евреи планировали поселиться в Палестине, где климат явно не северный - жарковато там. В таких условиях жирная свинина (в отличие от баранины или говядины) очень быстро портится, то есть приготовленная из нее еда потенциально опасна. Но это не главное – у людей и свиней могут заводиться те же самые паразиты, что могло иметь трагические последствия при тогдашнем уровне медицины. Вот и запретили ее таким несколько сложным способом, параллельно прихватив и ни в чем не повинных зайцев - как видим, всё в рамках здравого смысла. Который подсказывает, что в наших условиях отказываться от свинины по крайней мере неумно, как и от кроликов, которые, как известно, не только ценный мех.
         Далее идет объяснение по поводу подводной живности: 9. Из всех, которые в воде, ешьте сих: у которых есть плавники и чешуя в воде, в морях ли, или реках, тех ешьте. И тут всё совершенно понятно - ничего, кроме рыбы: жаб, черепах и моллюсков не трогать. Правда, под запрет попали и рыбы без явно выраженной чешуи - сомы, угри и осетры, так что черную икру есть нельзя, а от красную - пожалуйста. Несъедобными также оказались кальмары, креветки и даже простые раки, но ими не сильно-то и наешься в условиях пустыни.
        По поводу птиц объяснение в Библии достаточно длинное, так как о разрешенных к употреблению видах не сказано ничего, а вот запрещенные приводятся целым списком, хотя можно было сказать попроще: не ешьте хищников (по-видимому из тех же соображений, что и в случае животных) и водяных птиц, питающихся рыбой (которые и так невкусные).
       Существует еще одно кулинарное предложение, которое явно не актуально для наших широт – что можна употреблять из насекомых: 22. сих ешьте из них: саранчу с ее породою, лысую саранчу с ее породою, жука с его породою и кузнечика с его породою. Не знаю, что-то у меня на такие вещи апетита никогда не возникало. Ну и наконец завершается список несъедобных вещей так: 29. Вот что нечисто для вас из животных, пресмыкающихся по земле: крот, мышь, ящерица с ее породою, 30. сурок, хамелеон, улитка, еж и хорек - действительно, ничего стоящего внимания.
       Что же, можно сказать – ограничения весьма осмысленные и явно не противоречат прежнему человеческому опыту. Правда, какого-нибудь индуса они бы очень огорчили, потому что коровка одновременно и жвачная, и парнокопытная; а вот кореец или китаец откушал бы соответственно собачку или котика и просто над этими запретами посмеялся. Но существует еще один весьма жесткое ограничение, касающееся употребления крови: 10 Если кто из дома Израилева и из пришельцев, которые живут между вами, будет есть какую-нибудь кровь, то обращу лице Мое на душу того, кто будет есть кровь, и истреблю ее из народа ее, 11. потому что душа тела в крови, и Я назначил ее вам для жертвенника, чтобы очищать души ваши, ибо кровь сия душу очищает; 12. потому Я и сказал сынам Израилевым: ни одна душа из вас не должна есть крови, и пришлец, живущий между вами, не должен есть крови.
       Если существует такой четкий приказ, то очевидно должны быть и какие-то его причины. Кровь отличается от других органов (я не оговорился - есть и такая классификация: кровь хотя и жидкий, но орган нашего тела) наличием относительно большого количества железа, соединения которого переносят по телу кислород и обеспечивают ее специфический цвет. (Кстати, у моллюсков для переноса кислорода в крови используется не железо, а медь, поэтому их кровь голубого цвета, а хвостовую вену у креветки необходимо удалять, ибо вкус имеет такой, будто полизал медную монету.) Наш организм получает железо именно из крови, а также из мяса, где его тоже достаточно - а еще из некоторых овощей типа шпината, но это уже экзотика. И, поскольку люди все же не хищники, в процессе эволюции мы никогда не имели надежных источников поступления железа в организм - наоборот, нам его всегда не хватало. (Поэтому некоторые племена в Африке выращивают коров не только на молоко, но и на кровь, периодически сцеживая ее из вен на ногах и употребляя в смеси с молоком. Звучит страшновато - но, говорят, что эти племена всегда выглядели сильнее и здоровее по сравнении с соседями.) Следствием оказалось то, что наш организм выработал механизмы усваивания и накопления железа, но не способен выводить из своего тела его избыток. Это состояние перегрузки тела железом (iron overload) встречается в основном у мужчин, которые злоупотребляют мясом (а вот у женщин его практически не бывает, ибо они периодически теряют избыточное железо с кровью). Оно не очень-то и страшное – в нормальных условиях избыточное железо надежно спрятано в протеине ферритине и никого не беспокоит. Но при нарушении кровообращения, вызванного раной или физическими перегрузками, недостаток кислорода в ткани вызывает высвобождение этого железо, а потом (при восстановлении поступления кислорода) оно способно существенно повредить ткани. Особенно страдают от этого богатый на железо мозг (который необратимо умирает после семи минут кислородного голодания), а также печень, сердце и другие внутренности. Таким образом, человек с перегруженным железом телом более чувствителен к перегрузкам и имеет меньше шансов на выживание в экстремальных условиях - а ведь когда-то такие условия были по сути нормой. Древние евреи были пастухами и питались в основном своей продукцией, молоком и мясом, поэтому железа в их диете было явно многовато. А значит им необходимо было ограничивать его употребление, и самым простым (и скорее всего единственным) способом было удаление из диеты крови – что потом и было соответствующим образом законодательно оформлено. Снова видим, что даный религиозный запрет имеет четкое научное объяснение. И опять таки, слепое его исполнение в наших условиях, когда диета имеет гораздо меньше железа, имело бы не самые хорошие последствия в виде анемии - поэтому кровянку есть все же стоит.
       Однако такое объяснение можно отыскать не всегда, да и сами запреты оказываются на проверку несколько подозрительными. Возьмем к примеру одно из самых известных ограничений в иудаизме: верующие иудеи не употребляют одновременно мясную и молочную еду, выдерживая между ними несколькочасовый интервал. Более того – часто в доме содержится отдельная посуда для молочного и для мясного, а теоретики от веры любят поговорить на тему: через сколько часов после мяса можно употреблять шоколад, через три или через шесть? Ведь при производстве шоколада могло использоваться молоко! А фруктовое желе после шоколада можно есть? Как, ведь желатин происходит от животных - хоть и не из мяса, но всё таки!
      На вопрос о происхождении этого запрета все хором кивают на Библию. Ну что же, снова почитаем Старый Завет, на этот раз вторую книгу пятикнижья, "Исход", где в разделе 23 приводятся некоторые разъяснения по поводу практического применения десяти заповедей. В средине этого раздела завещается иметь три праздника – Пасху, начало и окончание сбора урожая, во время которых необходимо приносить жертвы Богу. 17. Три раза в году должен являться весь мужеский пол твой пред лице Владыки, Господа.18. Не изливай крови жертвы Моей на квасное, и тук от праздничной жертвы Моей не должен оставаться до утра. 19. Начатки плодов земли твоей приноси в дом Господа, Бога твоего. Не вари козленка в молоке матери его.20. Вот, Я посылаю пред тобою Ангела хранить тебя на пути и ввести тебя в то место, которое Я приготовил.21. блюди себя пред лицем Его и слушай гласа Его; не упорствуй против Него, потому что Он не простит греха вашего, ибо имя Мое в Нем. Но после получения этих заповедей народ начал молиться золотому тельцу, поэтому Моисей со злости разбил скрижали; но потом соглашение с Богом было восстановлено, и в разделе 34 повторено практически то же самое: 25. Не изливай крови жертвы Моей на квасное, и жертва праздника Пасхи не должна переночевать до утра. 26. Самые первые плоды земли твоей принеси в дом Господа Бога твоего. Не вари козленка в молоке матери его.
          А тепер покажите мне, где тут написано, что употреблять молоко вместе с мясом запрещено именно людям? Ведь совершенно понятно, что в обоих случаях разговор идет не о еде для людей, а о жертвах Господу! На Пасху семь дней было запрещено употреблять квашеный хлеб, поэтому он не должен был приноситься в алтарю вместе с кровью жертви. И, поскольку людям кровь запрещено есть вообще, первое предложение в 23.18 и 34.25 касается исключительно жертв Господних - не примешивайте к жертве на Пасху квашеного хлеба. Точно так же, как и второе, в котором требуется не держать эту жертву до утра – очевидно просто потому, чтобы она не испортилась и своим неблаговидным видом не наводила народ на небогоугодные мысли. Дальше идет первое предложение в 23.19 (34.26): первые плоды из нового урожая необходимо принести в жертву к дому Господа – правильно, у нас в Украине так тоже делают, первый плод с огорода всегда отдается, чтобы урожай был щедрый. А во втором предложении говорится, что ягненок не должен быть варёним, особенно в молоке его собственной матери – ясно, что и это касается жертвы Господней, и имеется в виду именно тот ягненок, который приносили Богу. Далее в 23.20, 21 обещается помощь от Ангела, если народ будет исполнять эти обеты – то есть идет завершение темы жертвы Богу, и опять-таки в обоих случаях ни ранее, ни далее ни слова не говорится про еду для людей. Да и сама проблема пищевых ограничений в книге Исход вообще не поднимается - это будет сделано позже, в книге Левит.
       Следовательно, похоже, что тут мы как раз и имеем пример творческого развития учения, при котором из контекста Библии было выхвачено одно предложение о ягненке и молоке (хотя вполне возможно, ключевыми словами там были "молоко его матери"), и вокруг него накручено массу усложнений. Причем творчество это не такое уж и невинное – ведь этим самым люди начали делать для себя то, что необходимо было делать исключительно для Бога, а такая мания величия тянет как минимум на богохульство, а то и на отожествление себя с Богом. Не потому ли Сын Божий не был услышан многими из них? Не даром Он просто отбросил все эти запреты, говоря 15. ничто, входящее в человека извне, не может осквернить его; но что исходит из него, то оскверняет человека. 16. Если кто имеет уши слышать, да слышит!